Життя і творчий шлях А. А. Фета

Вступ

Поетичне угруповання “Парнас”

Назва “Парнас” пішла від назви гори у Греції, на якій за уявленнями давніх греків жили чудові музи мистецтва і бог поезії Аполлон. Зараз це слово є символ мистецтва, символ поезії. У Франції в 70-ті роки ХІХ ст. парнасцями почали називати поетів, що за мету собі ставили створення “чистого мистецтва”, яке б оспівувало не щось з буденного життя, а тільки справжню красу: природу, кохання… Ці поети майже не звертали уваги на те що саме з цього вони оспівують, для них головним було те, як вони

це роблять. Найвідомішими представниками цього поетичного угруповання були: Теофіл Гофьє, Поль Готьє, де Ліль, де Ларме, де Ередіа.

Послідовники ідей “Парнасу” у Росії

Не обминула ця течія в мистецтві ХІХ століття і Росію. Загальновизнаним вважається наявність в російській поезії цього часу двох напрямків. Один – це поети, що зверталися у своїй творчості до важливих суспільно – політичних проблем, розповідали про сучасну людину з її турботами, тривогами, розчаруванням, горем. Їх твори швидко відгукувались на актуальні явища дійсності, брали активну участь у літературній боротьбі. Найяскравіший

представник цієї школи – М. О. Некрасов. Широко відомий погляд Некрасова на роль поета в суспільному житті: “Поэтом можешь ты не быть, но гражданином быть обязан…” Водночас існував у поезії і другий напрямок, орієнтований на теорію “мистецтва заради мистецтва”. Поети чистого мистецтва зверталися до світу філософських та психологічних проблем, відображали особисті, інтимні переживання, красу та витонченість оточуючої природи. Звичайно, між представниками цих напрямків існувала непримиренна боротьба. Другий напрям в мистецтві обрали для своєї творчості О. Майков, Л. Мей, О. Толстой. Але найяскравішими представниками “чистого мистецтва” в російській літературі вважаються Афанасій Фет і Федір Тютчев.

Основна частина

Афанасій Афанасійович Фет

(1820-1892)

Умови формування світогляду поета

Афанасій Афанасійович Фет народився в садибі Новоселки Мценского повіту в листопаді 1820 року.

Історія його народження не зовсім звичайна. Батько його, Афанасій Неофитович Шеншин, ротмістр у відставці, належав до старого дворянського роду і був багатим поміщиком. Знаходячись на лікуванні в Німеччині, він оженився на Шарлотті Фет, яку вивіз у Росію від живого чоловіка і доньки. Через два місяці по приїзді в Шарлотти народився хлопчик, названий Панасом на прізвище Шеншин. Чотирнадцять років потому, духовна влада Орла виявила, що дитина народилася до вінчання батьків і Афанасій був позбавлений права носити прізвище батька та дворянського титулу. Ця подія сильно вразила душу дитини, і Фет майже усе своє життя переживав двозначність свого положення.

Особлива ситуація з народженням вплинула на подальшу долю Афанасія Фета – він повинний був вислужити собі дворянські права, яких його позбавила церква. Насамперед, він закінчив університет, де навчався спочатку на юридичному, потім на філологічному факультеті.

Поетичний шлях

У цей час, у 1840 році він і видав окремою книгою свої перші добутки, збірку “Лирический пантеон”:

“Пуская в свет свои мечты,

Я предаюсь надежде сладкой,

Что может быть на них украдкой

Блеснет улыбка красоты,

Иль раб мучительных страстей,

Читая скромные создания,

Разделит тайные страданья

С душой взволнованной моей”

Але, нажаль, збірка не мала ніякого успіху.

Одержавши освіту, Афанасій Афанасійович вирішив стати військовим, тому що офіцерський чин давав можливість одержати дворянський титул. Але в 1858 році А. Фет змушений був вийти у відставку. Дворянських прав він так і не здобув – у той час дворянство давало тільки чин полковника, а він був штаб – ротмістром. Звичайно, військова служба не пройшла для Фета даром: це були роки світанку його поетичної діяльності. У 1850 році в Москві вийшли “Вірші” А. Фета, зустрінуті читачами з захватом. У Петербурзі він познайомився з Некрасовим, Панаєвим, Дружиніним, Гончаровим, Язиковим. Пізніше він подружився з Левом Миколайовичем Толстим. Ця дружба була довга і потрібна для обох.

В роки військової служби Афанасій Фет пережив трагічну любов, що вплинула на всю його творчість. Це була любов до Марії Лазич, шанувальниці його поезії, дівчині дуже талановитої й освіченої. Вона теж полюбила його, але вони обоє були бідні, і А. Фет з цієї причини не зважився з’єднати свою долю з коханою дівчиною. Незабаром Марія Лазич загинула, вона згоріла. До самої смерті поет пам’ятав про свою нещасливу любов, у багатьох його віршах чується її нев’янучий подих.

У 1856 році вийшла нова книга поета.

Вийшовши у відставку, А. Фет купив землю в Мценському повіті і вирішив присвятити себе сільському господарству. Незабаром Фет женився на М. П. Боткіній. У селі Степанівці Фет прожив сімнадцять років, лише зрідка навідуючись до Москви. Тут застав його указ царя про те, що за ним, нарешті, затверджене прізвище Шеншин, із усіма зв’язаними з нею правами.

У 1877 році Афанасій Афанасійович купив у Курській губернії село Воробйовку, де і провів залишок свого життя, лише на зиму переїжджаючи до Москви. Ці роки на відміну від років, прожитих у Степанівці, характерні його поверненням до літератури. Усі свої вірші поет підписував прізвищем Фет: під цим ім’ям він придбав поетичну славу, і воно було йому дорого. У цей період А. Фет видав збори своїх творів за назвою ” Вечірні вогні” – усього було чотири випуски.

У 1892 році поет помер, не доживши двох днів до 72 років. Похований він у селі Клейменово – родовому маєтку Шеншиних, у 25 верстах від Орла.

Вірші А. Фета – це чиста поезія, у тому контексті, що там немає ні крапельки прози. Фет обмежував свою поезію трьома темами: кохання, природа, мистецтво. Звичайно він не оспівував жарких почуттів, розпачу, захвата, високих думок. Ні, він писав про найпростіше – про картини природи, про дощ, про сніг, про море, про гори, про ліс, про зірки, про найпростіші рухи душі, навіть про хвилини враження.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Життя і творчий шлях А. А. Фета