Життя і діяльність академіка Дмитра Овсянико-Куликовського

Він плідно розвивав психологічний напрямок у літературознавчій науці. Його численні публікації, книжки не тільки мали дослідницьке значення, але й набували статусу суспільного явища. Його думки, спостереження, висновки не один раз ставали предметом завзятої полеміки. Його інтелект вирізнявся академічною різноплановістю й взірцевою самокритичністю.
Він був одним із “стовпів” ліберальної демократії у Росії і мав причетність до розробки доктрини інтелектуального плюралізму в тодішній державі. Він був особистістю, що рухала громадську

культуру й суспільну ментальність у напрямку європейського рівня розвиненості й самосвідомості. Він натхненно вірив у конструктивний потенціал людини, здоровий глузд суспільства, інтелектуальні сили прогресу, поступовість державотворчого розвитку.
Ймовірно, він був занадто популярним для свого часу, щоб ця популярність надовго збереглася й надалі. Прижиттєва слава – річ небезпечно приємна й зухвало несподівана. Вона може супроводжувати, пестити людину все її життя, але швидко тане разом з відходом постаті, яку вона старанно осяює. Слави ніколи не буває замало, проте інколи її буває забагато.
Й тоді, коли вона притлумлюється й гасне, виникає потреба реставрувати образ людини, її справ, духовного внеску і пам’ять про неї. Доводиться все починати майже з початку.
Про кого все це? Про нашого земляка Дмитра Овсянико-Куликовського – визначного вченого-філолога, лінгвіста, літературознавця, соціопсихолога, славіста, літературного критика, мемуариста, редактора й громадського діяча.
Дмитро Миколайович Овсянико-Куликовський побачив цей світ 4-го лютого (за старим стилем – 23-го січня) 1853 року в Каховці, у сім’ї заможного й впливового дворянина.
Протягом усього свідомого життя Д. Овсянико-Куликовський постійно цікавився своїм родоводом (риса будь-якої непересічної людини): знайомився з офіційними документами – свідоцтвами й паперами адміністративного, державного гатунку, зберігав і поповнював об’ємний сімейний архів – листи, господарчі й фінансові матеріали, збирав легенди, романтичні оповіді, документальні спогади про своїх найвіддаленіших і найближчих родичів. Одне слово, вибудовував карту (послідовність, напрямки, форми) духовного й економічного розвитку свого родинного древа. Це було щось на кшталт синтезу науково вивіреного знання й опоетизованого міфу про свій рід, це була конкретна модель родознавства, яке традиційно мало місце в культурософії поважних аристократичних сімей.
Зібрані ним матеріали свідчили про те, що його предки були українцями, хвацькими запорожцями. Досліджуючи “маршрут” власного родинного дерева, Д. М. Овсянико-Куликовський простежив його шляхи з південних степів через Молдавію, Слобідську Україну (Харківщину) й знову ж таки на Південь, до таврійських просторів. Про те, коли й за яких обставин його рід перебрався на херсонські землі, Д. Овсянико-Куликовський писав у книжці “Воспоминания”:
“…Мой прадед, полковник Димитрий Матвеевич Куликовский в конце 18-го века, выйдя в отставку, покинул Харьков и переселился в Новороссию, где купил целую степь – от Днепра до Перекопа. Тут были имения Бехтеры, Красное, Каховка, Малая Каховка, которые он заселил крестьянами-великороссами, купленными им в Курской губернии.., и зажил помещиком, “магнатом”.
З того часу Овсянико-Куликовські тісно пов’язали свою долю з Таврією.
У ХІХ столітті родина Овсянико-Куликовських була надзвичайно відомою в Херсонській і Таврійській губерніях. Вона володіла величезними територіями й належала до дворянської еліти краю. Привілейоване становище Овсянико-Куликовських посилювалося ще й досить високими (не тільки для регіонального рівня) родинними взаєминами. Дід ученого – Микола Дмитрович – одружився з донькою херсонського губернатора Калагеоргі, а батько – Микола Миколайович – другим шлюбом побрався з дочкою губернатора Таврійської губернії Григорія Жуковського.
Добра, великодушна й гостинна сім’я Овсянико-Куликовських користувалася пошаною. З нею почесно було приятелювати. До її думки прислухалися. Без неї не розв’язували складних губернських і регіональних проблем. Особливу роль у житті регіону – українського півдня – відігравав батько вченого, якого Дмитро Миколайович з гордістю характеризував так:
“Как общественный деятель, как землевладелец, как человек “видный”, “с весом” и “положением”, мой отец был чрезвычайно популярен если не во всем Новороссийском крае, то, по крайней мере, в двух губерниях – Таврической и Херсонской”.
У херсонських степах рід Овсянико-Куликовських знаходив і свій останній притулок. Неподалік від Херсона, у Бізюковому монастирі, був родинний склеп цієї дворянської династії.
Родина Овсянико-Куликовських мешкала переважно в своїх маєтках – Бехтерах і Каховці. Там, у Каховці, під безмежним небом і палючим сонцем гучно й жваво пройшло дитинство майбутнього вченого.
З дев’яти років для Дмитра розпочався шлях до знань, шлях, з якого він не звертав п’ятдесят вісім років, до останніх своїх днів.
Спочатку Дмитро здобував освіту вдома за допомогою особистого вчителя, Адольфа Марсікані. Рівень розвитку вихованців, як правило, зумовлений творчим та інтелектуальним потенціалом їхніх наставників. Так от, домашній педагог А. Марсікані згодом захистив дисертацію і став доктором медицини. А через двадцять п’ять років доктором філології став його учень – Дмитро Овсянико-Куликовський.
Якихось помітних учнівських здібностей у ранній період навчання в Дмитра не виявилося. Проте він багато, з задоволенням читав і… складав вірші. Він робив навіть спроби придумувати “ідеологічні” (за напівжартівливим означенням Д. Овсянико-Куликовського) твори, щось у стилі історико-філософських трактатів, у яких розглядалися питання релігії, віри у безсмертя душі, значення моральних принципів для честі й гідності людини. Якби ці сторінки збереглися, вони б чимало цікавого додали до етично-філософських переживань і пошуків дванадцяти~ чи тринадцятирічної людини. Загалом це був час енергійного й таємничого пробудження інтелектуального, внутрішнього життя, яке все упевненіше захоплювало підлітка.
Після домашніх занять Дмитро Овсянико-Куликовський вступив до третього класу Рішел’євської гімназії, що знаходилася в Одесі. З одеських вражень цього віку йому найбільш запам’яталися молодий талановитий викладач Леонід Смолянський (пізніше – відомий українофіл, громадський діяч, один з ватажків одеської “Громади”) й “п’ятірка” за твір з вільної теми.
Керуватися у власних вчинках, намірах, у власному виборі вільною темою (в широкому сенсі цього поняття) – це стало лейтмотивним стимулом його життя. Дмитро, вихований у заможності, свободі, комфортності, соціальній гарантності, почував себе впевнено й реалізовано тільки там і тоді, де й коли знаходивнеобхідну для себе міру духовної щирості, психологічної розкутості. Він болюче сприймав будь-які вияви тиску, і вони мали на нього гнітючий вплив.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Життя і діяльність академіка Дмитра Овсянико-Куликовського