Жіночі образи в романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”

И от одна, одна Тетяна!

На жаль! подруга стількох років,

Її голубка молода,

Її повірниця рідна,

Судьбою вдалину занесена,

З нею назавжди розлучена.

Спільність дитячих вражень, забав, дорослішання, дівочих мріянь зв’язують їх прочнее, чим роз’єднує духовна несхожість, різниця й щиросердечна сприйнятливість.

Зовнішність Ольги і її характер автор описує досить коротко, не дуже виразно. Він малює вигляд писаної красуні з усіма традиційними атрибутами, без найменшої вади:

…Ока, як небо блакитні

Посмішка,

локони лляні,

Движенья, голос, легкий стан…

Настільки ж бездоганний, безконфліктний, затишний і її внутрішній мир – мир гармонічний у межах сприйманого органами почуттів і не прагнучий за ці межі:

Завжди скромна, завжди слухняна,

Завжди як ранок веселий,

Як життя поета простодушне,

Як поцілунок любові милий…

Цей доконаний образ, що нібито зійшов з календаря або барвистого плаката, живаючи ілюстрація батьківських подань про ідеальну, гречну, слухняну дитину (“Безневинної принадності повна, в очах батьків, вона цвіла, як конвалія потаєний…”) представляється надто насиченим

чеснотами й достоїнствами, приторно солодким, щоб повірити в щирість авторського замилування. Достаток розхожих і барвистих епітетів і порівнянь насторожує схованою іронією й підступом. І поет підтверджує припущення уважного читача:

…але будь-який роман

Візьміть і знайдете, вірно

Її портрет: він дуже милий,

Я колись сам його любив,

Але набрид він мені безмірно.

А. С. Пушкін відплачує належне класичної правильності рис і дитячої безтурботності душі героїні, але він уже духовно переріс юнацьке захоплення подібними образами, що часто зустрічалися в любовній ліриці поета. Тому хоча автор і таки поблажливий до Ольги, однак нещадно критичний погляд Онєгіна в певній мері виражає й об’єктивне відношення поета:

У рисах в Ольги життя немає.

Точнісінько у Вандиковой Мадоне:

Кругла, червона особою вона,

Як цей дурний місяць

На цьому дурному небокраї.

Онєгін відразу виділив із двох сестер Тетяну, оцінивши оригінальність, натхненність її вигляду, складність і напруженість щиросердечного життя героїні. Пушкіна споконвічно підкреслює несхожість сестер як зовні, так і внутрішньо:

Отже, вона звалася Тетяною.

Ні красою сестри своєї,

Ні свіжістю її рум’яної

Не залучила 6 вона очей.

Дика, сумна, мовчазна,

Як лань лісова боязка,

Вона в сім’ї своєї рідний

Здавалася дівчинкою чужої.

Зовнішність своєї улюбленої героїні автор передає опосередковано, у порівнянні з виглядом Ольги, виражаючи цим вторинність фізичного стосовно духовного, підкреслюючи, що тільки озаренность особи духовним вогнем робить його прекрасним. Тетяна любить і чудово почуває природу, вона живе просто й природно, у повній гармонії зі сходами й заходами, з холодною красою зими й пишним оздобленням осіни. Природа харчує її духовний мир, сприяє відокремленій мрійності, зосередженості на рухах своєї душі, простоті й природності поводження. Забавам і розвагам однолітків вона воліє “страшні оповідання зимою в темряві ночей”, барвистого, повні глибокого, таємничого змісту народні пісні й обряди.

Тетяна увлеченно читала сентиментальні романи, щиро співпереживаючи їхнім героям, захоплюючись високим розжаренням їхніх почуттів. І коли прийшла настав час закохатися, вогонь її любові спалахнув яскравим, невгасимим полум’ям: його харчували й романтичні почуття улюблених персонажів, і неутолимый жар самотньої, прагнучої до високого спілкування душі, і цілісність і глибина цієї самобутньої, органічної натури, викоханої загадковими романтичними образами усної народної Творчості. Як щиро, безпосередньо виражає Тетяна сумбур своєї душі, глибину почуттів, як природно передає зніяковілість і сором, надію й розпач у листі до Онєгіна:

Навіщо ви відвідали нас?

У глухомані забутого селенья

Я ніколи не знала б вас,

Не знала б гіркого мученья…

Іншої!.. Ні, нікому на світі

Не віддала б серця я!

Те у вышнем призначено раді…

Те воля неба: я твоя…

Я чекаю тебе: єдиним поглядом

Надії серця оживи

Иль сон важкий перерви,

На жаль, заслуженим докором!

И Тетяна виявилася вірна своєї першої і єдиної любові (“И в самітності жорстокому сильніше пристрасть її горить, і про Онєгіна далекому їй серце голосніше говорить…”), на відміну від Ольги, що дуже незабаром утішилася в заміжжі (“Мій бедный Ленский! знемагаючи, не довго плакала вона, На жаль! Наречена молода свого суму не вірний”). Правда, доля розпорядилася так, що Тетяна стала дружиною іншого, але в цьому не її вина. Молода жінка відкидає любов Онєгіна через вірність підвалинам убраної з дитинства народної моралі, небажання зруйнувати життя люблячої її людини. У цьому її життєва Драма.

Рішуче, з достоїнством відкидає Тетяна запізніле визнання Онєгіна, затверджуючи, що чеснота, честь, почуття боргу, моральні обов’язки дорожче любові:

Я вийшла заміж. Ви повинні,

Я вас прошу, мене залишити;

Я знаю: у вашім серці є

И гордість і пряма честь.

Я вас люблю (до чого лукавити?),

Але я іншому віддана;

Я буду століття йому вірна.

А. С. Пушкін в “Євгенію Онєгіні” намалював нам два несхожих, але, безсумнівно, знакомых нам по життю жіночих характеру. Зрозуміло, характер Ольги зустрічається частіше, але й з образом Тетяни, може бути, не настільки яскравим у тих або інших проявах, ми обов’язково зштовхнемося на життєвому шляху.

Дуже образно і яскраво визначив подібність і розходження двох жіночих характерів у романі И. А. Гончарів: “…характер позитивний – пушкінська Ольга – і ідеальний – його ж Тетяна. Один – безумовно, пасивне вираження епохи, тип, що відливається, як віск, у готову, пануючу форму.

Іншої – з інстинктами самосвідомості, самобутності, самодіяльності. Тому перший ясний, відкритий, зрозумілий відразу…

Інший, навпроти, своєрідний, шукає сам свого вираження й форми, і тому здається примхливим, таємничим, малоуловимым”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Жіночі образи в романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”