Жіночі образи у романі Стендаля “Червове і чорне”

1830 року Ф. Стендаль написав роман “Червоне і чорне” – твір, що увічнив ім’я письменника.

У центрі роману простий сільський хлопець Жульєн Сорель, який прагне незалежності, бажає змінити свою долю. Так сталося, що в короткому житті юнакові зустрілись дві жінки, що відіграли певну роль в його погляді на вищий щабель суспільства.

Мадам де Реналь, дружина мера міста Вер’єра, була освіченою красунею-провінціалкою. Весь нерозтрачений запал своєї молодості, розуму, почуттів вона віддала вихованню двох дітей. Брала участь у благодійних

акціях, що їх організовував її чоловік, милувалась навколишнім краєвидом, пила чай із варенням на веранді з подругою. І ось в її маєтку з’являється нова людина – гувернер її дітей, досить-таки миловидний юнак. Бажання допомогти Жульєнові матеріально, придбати книжки, які він хотів би мати, тривалі прогулянки у саду стали фоном, на якому зародилось та визріло кохання пані та гувернера. Палка, жагуча пристрасть охопила обох. З ризиком для честі пані зустрічається з Жульєном у своїй спальні, краде для нього хліб після вечері, затягує драбину, по якій він дереться до її кімнати. Забуто всі умовності світу.
Панує тільки кохання – з її боку. Бо Жульєн “закохався” в пані з корисливості. Справжнє прийде потім.

Друга жінка у житті Сореля – аристократка маркіза де Ла-Моль. Дівчина з багатої, гордовитої сім’ї, Матильда зневажливо ставилась до молодиків, які її оточували. Дівчина жила, в очікуванні, що з’явиться герой, схожий на улюбленця її ідеалу – Маргарити Наваррської. І ось він з’явився в особі батькового секретаря. З-поміж примружених вій роздивлялась знатна красуня незаможного юнака. І все те, що вона очікувала, на що сподівалась, Матильда знайшла в Жульєнові. Але кохання цих молодих людей більше було схожим на змагання, бо вони постійно мучили одне одного. Усьому виною було хворе честолюбство Сореля. Матильда розуміла, що, одружившись із Жульєном, вона потрапить у те суспільство, до якого ставиться з презирством. І знову ж таки – Жульєн не любить її по-справжньому, бо душею він уже з панею де Реналь.

Фатальні постріли у церкві – і Жульєн потрапив до в’язниці. Пані де Реналь навідується до Сореля кожен день, і тільки перед стратою він зізнається, що ніколи не був такий щасливий. Любов пані стала для юнака найвищим щастям та лихом його життя. І – як фінал – ешафот.

А що ж Матильда? Як і Маргарита Наваррська, вона поховала голову улюбленця в печері, яку Жульєн вибрав для себе сам.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Жіночі образи у романі Стендаля “Червове і чорне”