Жіночі образи роману – Відкрита книга РОМАН “ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ”

Фредерік Стендаль 1783 – 1842

Відкрита книга

РОМАН “ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ”

Жіночі образи роману

Цікавими й своєрідними є образи мадам де Реналь і Матильди де ла Моль. У морально-психологічному плані роману вони виступають тими полюсами, між якими промайнуло коротке життя Жульєна Сореля. Саме кохання до цих двох жінок віддзеркалює різні грані характеру героя. Об’єднує ці несхожі між собою “романи” лише те, що обидва вони починалися як тактичний хід з боку Жульєна, а з часом оберталися на справжню палку пристрасть, від якої “у нього вилітала з голови вся… честолюбна маячня, і він ставав просто самим собою”. У творенні жіночих образів автор застосував викладену раніше в спеціальному трактаті теорію кохання, його видів і “кристалізацій” в різні епохи й у різних соціальних середовищах.

Мадам де Реналь – молода жінка з провінційної аристократії, щира й безпосередня, з вродженим відчуттям відрази до всього ницого й вульгарного, здатна на глибоке й самовіддане почуття. Розчарувавшись у чоловікові, вона відмовилася від особистого щастя й присвятила своє життя дітям і Богові. Однак зустріч з Жульєном пробудила в ній “любов-пристрасть, найвищу й благородну форму любові, доступну лише тим, кому чужі корисливість і честолюбність, лицемірство й егоїзм”. Це почуття приносить героїні не лише щастя, а й тяжкі душевні муки, та навіть після того, як коханий ледве не позбавив її життя, жінка намагається стати йому опорою і відрадою в страшні дні очікування вироку. Коли Жульєна не стало, “вона не робила спроб покінчити з собою, але через три дні після страти померла, обнявши своїх дітей” – цими словами закінчується роман.

Матильда де ла Моль належить до верхівки столичної аристократії і, що не менш важливо, до епохи романтизму, пік якої у Франції припадає на 20-30-ті роки ХІХ ст. Можна сказати, що вона уособлює романтичний індивідуалізм і романтичні фантастичні уявлення в специфічному жіночо – аристократичному контексті. Увагу Матильди, що зневажає безхарактерних молодих аристократів, привертає простолюдин Сорель. Її почуття до Жульєна, що починається як “почуття від голови” й живиться переважно честолюбством і марнославством, згодом істотно не змінюється – вона горда тим, що, зважившись на зв’язок і шлюб з сином селянина, вчинила те, на що не здатна жодна жінка з її середовища.

Коли Сорель потрапляє до в’язниці, Матильда розпочинає шалену боротьбу за його порятунок, але “серед всіх тяжких хвилювань і страхів за життя коханого, якого вона не збиралася пережити, Жульєн вгадував у неї постійну потребу вразити світ своєю незвичайною любов’ю, величчю своїх дій”. Він відчував, що “гоноровита душа Матильди постійно потребувала аудиторії, глядачів”. І після страти коханого Матильда діє у своєму стилі: наслідуючи королеву Маргариту Наваррську, яка власноруч поховала відрубану голову свого коханця Боніфація де ла Моля (предка Матильди, що жив у XVI ст.), вона збирається поховати голову Жульєна на вершині гори в його рідному краї.

У міру того як честолюбство в душі Жульєна згасало, він віддалявся від Матильди й повертався до мадам де Реналь, любов до неї відроджувалася й знову заповнювала його. Герой зізнається собі, що ніколи не почувався таким щасливим, як під час побачень з цією жінкою у в’язниці в останні тижні свого життя.

Жіночі образи роману – Відкрита книга РОМАН “ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ”