Жанрова своєрідність байок Крилова
Байки, написані Криловим, розрізняються за своїм характером і виду. Деякі являють собою сатиричний памфлет (“Риб’ячий танець”, “Строкаті вівці”, “Щука”), багато хто – оповідання у віршах (“Три Мужики”, “Марнотрат і Ластівка”), є байки – побутові сцени (“Два Мужики”, “Купець”), є й алегорія^-алегорії-алегорії (“Лев, Сарна й Лисиця”, “Дикі Кози”) і т. д.
Разюче широкий тематичне охоплення байок Крилова – вся Росія, від мужика до царя, представлена в них. Вістря сатири спрямоване проти дворян-тунеядцев,
За всі праці, за весь загублений спокій,
Ні славою, ні почестьми не спокушається,
И думкою жвавий однієї:
Що до користі загальної він трудиться
(“Орел і Бджола”)
У байці “Аркуші й Корінь”, як виявляється з її назви, Крилов протиставляє два поняття – верх і низ, світло й тьму, пише про тих, хто працює й хто користується чужими працями – про бари й мужиків, про селянство й дворянство. Складних сюжетів він не любив і віддавав перевагу простим і ясним позиціям. Так і починається байка:
У прекрасний літній день,
Кидаючи по долині тінь,
Аркуші на дереві із зефирами шепотіли…
Зефір у давньогрецькій міфології – легкий західний вітер, що несе прохолодь у жаркий день, і з ним тихо переговорювалися Аркуші. Вони
Похвалялися густотою, зеленостью своєї
И от як про себе зефирам тлумачили…
Роль, що грають зелені листи в круговороті природи, була ще невідома, і Крилов не міг згадуванням про неї підсилити достоїнства листів, а тому й відзначив тільки дві зовнішніх ознаки – густоту й зеленость. Цього було досить, щоб Аркуші могли запишатися й говорити про себе:
“Не чи правда, що ми врода долини всієї?
Що нами дерево так пишно й кучеряво,
Раскидисто й величаво?
Щоб було в ньому без нас?
Ну, право, Хвалити себе ми можемо без гріха!”
И далі Аркуші із захопленням бовтають про те, що їм вдається вкривати від спеки пастуха й мандрівника, своєю красивістю залучати пастушок, що раннею й позднею зарозвівайся серед листя насвистує соловей, і, нарешті, самі зефири майже не розстаються Слистами.
Ці безтурботні хвастощі не пройшли непоміченим:
“Примолвить можна б спасибі отут і нам”,- Їм голос відповідав з-під землі смиренно.
Голос належав Корінням дерева, але навіть “смиренно” зроблене ними зауваження Аркушам представляється зухвалістю, бунтом
Помітимо, що в початковій редакції на місці цих різких рядків була довга фраза з питальною інтонацією:
“Хто сміє з нами так уважатися дерзновенно?”
Порівняно увічливу форму Крилов замінив сердитим окриком, зняв слово “дерзновенно”, у якому є відтінок сміливості вчинку, благородности пориву, і поставив “зухвало”, тобто нешанобливо, нахально, що більше пасувало настрою Аркушів
“Ми ті,- Ним знизу відповідали,- Які, тут риючись у темряві, Харчуємо вас. Ужель не довідаєтеся? Ми корінь дерева, на якому ви цвітете”. Працюючи над байкою, Крилов змінив редакцію цих рядків. Спочатку було: “Того голосу ним відповідали”.
“Тих”- виходить, Корній – було не дуже добре сказано. Він підсилив відповідь Корній, указав, що мова йде знизу, з-під землі, чим постидил їх. Корінь виражають подив, що Аркуші не довідаються годувальників, зовсім не просять якихось нових прав, вони тільки рекомендують Аркушам не занадто заноситися. А якщо сказати про Крилова, те існуючий порядок речей, монархічне правління, привілеї дворянства він думав непорушною підставою держави. І в цій байці він відзначає безсумнівні достоїнства Аркушів – покрите листям дерево дає тінь, під галузями приємно танцювати, слухати спів солов’я. Однак не можна забувати про тих, хто невпинно трудиться, співчувати їм і по можливості полегшувати їх положення
Байки Крилова затверджують демократичну мораль. Як визначив Гоголь, “його притчі – надбання народне й становлять книгу мудрості самого народу”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)