Жанрова структура роману у віршах “Євгеній Онєгін”

Пушкін, як відомо, довго коливався в позначенні жанру “Євгенія Онєгіна”, називаючи його те “романом у віршах”, те “поемою. Воля й широта творчого мислення поета ніколи не виключали його напруженої уваги до жанрових характеристик своїх добутків. Досить згадати Теми жанрових назв в “Борисі Годунове” або невирішену проблему заголовка “маленьких трагедій”. Раціональна поетика класицизму з її чіткою жанровою розмежованістю була перетворена Пушкіним, але не переборена до кінця. “Закон”, “вільність і спокій” – постійні мотиви Пушкіна – були запорукою і його жанровим мисленням. Виразилися вони й в “Євгенію Онєгіні”.

Дійсно, “закон” і “спокій” можна зв’язати зі стійкою стороною жанру, з типологічною віднесеністю, з канонами, установленими самим автором. “Вільність” при цьому означає все мінливому й гнучке в жанрі, привносить у нього відступу від канону, збагативши рисами унікальності й неповторності. Так, Пушкін намагається витримати до кінця композиційна рівновага “Онєгіна”: те в нього в розумі двухчастная композиція, із шістьома главами в кожній частині, то він пише майже остаточний трехчастный план з дев’яти глав, те, зупинившись на вісьмох главах і начебто звільнившись від числової домірності й симетрії, приховано втримує композиційну збалансованість, дотримуючи дзеркальності

й палиндромность у відносинах компонентів на всіх рівнях. Ті ж риси можна бачити в постійній опорі на онегинскую строфу, хоча саме її повторювана рама й дає Пушкіну засобу для яскравої розмаїтості інтонаційних, композиційних і змістовних варіацій. Разом з тим Пушкін легко може поміняти загальний емоційний тон роману і його жанрову отсылочность від глави до глави й навіть усередині одного глави (наприклад, першої), перемістити, виключити або включити окремі фрагменти тексту – цілісність роману при цьому не порушується. Так, присвята Плетньову тричі пересувалося по тексту: спочатку воно стояло перед четвертим і п’ятим главами в поглавном виданні, потім перекочувало в примітки при повнім виданні 1833 р. і, нарешті, зайняло провідне місце, зазвучавши увертюрою до всього роману. З наведених прикладів і безлічі ним подібних можна припустити без помилки, що жанрова характеристика “Онєгіна” убирає в себе, рівноправно їх урівноважуючи, постійні й змінні, абсолютні й відносні, типологічні й унікальні риси. Чи можливо, однак, скласти таку характеристику з достатнім ступенем об’єктивності через її взаємовиключні властивості, чи вдасться приять їй необхідну диалектичность і, головне, чи буде вона дійсно жанрової – от у чому питання. Адже жанрова структура в чомусь збігається, а в чомусь не збігається з усією поетичною структурою “Онєгіна”. До жанрових рис, безумовно, повинні бути віднесені фундаментальні константи структури, її найбільш великі ланки залежності як зі змістовно-тематичної, так і із сюжетно-композиційної сторони. У той же час поетика жанру неминуче припускає проекцію розглянутого тексту на жанровий контекст, у якому варто відокремлювати історичний аспект від типологічного. Історична поетика переважно опирається на жанровий контекст епохи, неї цікавить генезис і традиції жанру, тобто його перетворення в історико-літературних умовах. Але для того, щоб у процесі перетворення об’єкт не виявився загубленим, необхідно удержати його самототожність, і отут не обійтися без типології. Межтекстовые функції типології аналогічні функції ім’я героя усередині тексту. Героїню восьмої глави “Онєгіна” не можна було б довідатися, якби вона не називалася Тетяною. Назва ідентифікує як героя, так і жанр.

Визначивши жанр “Євгенія Онєгіна” як роман у віршах, Пушкін задав нам додаткову, складну й захоплюючу роботу. Прочитання й розуміння роману було б куди простіше, якби він був названий поемою.

Справа в тому, що назвою жанру Пушкін поставила “Онєгіна” не стільки в коло типологічних відповідностей, які допомогли б у з’ясуванні генезису роману, скільки фактично виділив його із всіх існуючих поруч, та й не поруч, жанрів. Виділив і протиставив ім. Одночасно “Онєгін”, залишаючись унікальним, неповторним і геніальним добутком, найтіснішим образом пов’язаний із творчістю Пушкіна в цілому й вільно вписується як у росіянку, так і у світову літературу. З перерахованих обставин випливає щонайменше два наслідки: “Онєгін” по суті не має скільки-небудь близького жанрового зразка; “Онєгін” по своїй жанровій структурі перегукується із всілякими, близькими й далекими за часом жанрами. У цьому випадку твердий жанровий каркас “Онєгіна” не вибудовується. Аналоги й прецеденти відсутні, а спектр можливих зіставлень щораз приведе до правильних, але різним результатам. Жанр “Онєгіна” замість стійкої визначеності виявляє “протеические” властивості, і можна говорити лише про модус жанрової приналежності.

У цих умовах “Онєгіну” немудро як зберігати повну оригінальність, так і обмінюватися рефлексами з безліччю текстів на величезному культурному просторі. Відповідно, роман Пушкіна дозволяє розглядати себе із двох діаметрально протилежних, але равновозможных позицій: зануреним у який-небудь конкретний жанровий контекст або перебуває в самому собі, коли його жанр може пояснюватися з нього самого.

Коливна завіса спільно виступаючих властивостей тексту утворить найважливішу мережу залежностей. Із цієї мережі необхідно аналітично вибрати ряд особливостей, що належать до сюжетно-композиційної сфери, системі образів, просторово-тимчасовому обсягу, стилістиці та ін.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Жанрова структура роману у віршах “Євгеній Онєгін”