Жанрова і стильова неповторність новели “Intermezzo”

Психологізм і ліризм як найсуттєвіші ознаки новели нового типу у творчості М. Коцюбинського несли на собі відблиск неповторного внутрішнього світу самого автора, його витонченої внутрішньої організації. І це, звичайно, позначилось на жанрових особливостях новелістики письменника, зокрема його новели “Іntermezzo”.

Цей твір – один із найяскравіших зразків новелістичного новаторства М. Коцюбинського щодо стилю й жанру. Хоч і прийнято називати цей твір новелою, проте і зміст, і проблематика, і жанрові особливості вказують на те, що “Іntermezzo” – твір поліфонічний, багатоплановий.

Це водночас і соціально-психологічна, політична новела, і лірична симфонія, і лірична драма в прозі, і пейзажна новела, і естетичний, філософсько-політичний трактат. Об’єднуючим началом, організуючим стрижнем твору є манера викладу, яку літературознавці називають “потоком свідомості”. Це заглиблення у психологію героя, відображення найтонших порухів його думок та емоцій.

Новела “Іntermezzo” є наче своєрідною стенограмою психологічних станів ліричного героя, його почувань і настроїв. У лірико-драматичному ключі у ній розповідається про людину, яку втомило місто з усією складністю і багатогранністю його проблем і яка прагне заспокоєння, усамітнення в кононівських полях: “Я утомився. Мене втомили люди. Мені докучило бути заїздом, де вічно

товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять. Повідчиняти вікна! Провітрить оселю! Викинуть разом із сміттям і тих, що смітять. Нехай увійдуть у хату чистота й спокій”.

Пейзаж в “Іntermezzo” виразно ліричний і разом з тим психологічний. Він відображає не лише красу навколишньої природи, а й складний внутрішній світ героя, зміну його настроїв, думок, почувань. Це своєрідна лірична сповідь, виняткової художньої краси пейзажна лірика, у якій, як сказав І. Франко. “якнайбільше живої крові і нервів” самого автора.

Майстерно використані системи метафоричних образів і персоніфікацій: “ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба”; “киплять… срібноволосі вівса”; “пливе блакитними річками льон”; “біла піна гречок, запашна, легка, наче збита крилами бджіл”; “вівса, пшениці, ячмені – все се зіллялось в одну могутню хвилю”. Ця неземна краса, освітлена сонцем, створює погідний, сонячний настрій, торкає в душі найпотаємніші струни, що звучать, як “співуча арфа”, і водночас відроджує в ній те, що було притлумлене людським горем і неспокоєм: “Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає…”.

Краса і гармонія поля відроджує в душі інтелігента-революціонера потребу у спілкуванні з людиною, прагнення зарадити її горю. Рефрен “Говори, говори!”, ритмізуючи розповідь, підсилює неспокій в душі ліричного героя, викликаний монологом згорьованого селянина. Автор переконаний, що суспільний обов’язок інтелігента, митця в широкому розумінні – бути на передньому краї боротьби народу за його поступ до правди і справедливості.

Цей глибокий філософський і політичний висновок новели дає змогу трактувати її і як політичний, революційний памфлет, поданий у формі, що її не тільки українська, а й світова література до М. Коцюбинського не знала.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Жанрова і стильова неповторність новели “Intermezzo”

Categories: Твори з української літератури

Links