Жанр балади в збірниках Тихонова

Освоїти сучасну дійсність і нового героя в нерозривній єдності з революційним світоглядом слідом за Маяковським і Д. Бєдним дано було поколінню поетів, чия творчість народилася або по-справжньому оформилася в ці перші пореволюційні роки. І оскільки великі події революції збіглися з їхньою молодістю, творчість їхній перейнята духом романтики, однак уже не космічної, як у вище розглянутих поетів дореволюційної формації гінців, а цілком земний, історичної. Щодо цього поезію тільки що вхідного в літературу Миколи Тихонова при всій її романтичності варто розглядати як антикосмічну

На противагу рефлексирующей поезії “космистов” енергійними й зухвалими, наділеними рисами сильної особистості (не без впливу Киплинга, по зовсім іншої, революційної, орієнтації) герой Тихонова принципово обирає землю. Він прийшов у поезію не з літератури, а з бойового сраженья за революцію, що “обпалило його своїм вогнем”.

И тому його герой не тільки філософ і мрійник, але, насамперед воїн, подорожанин, діяч. Для нього “вага, побитий копитом материк”, і тому так речове сприймаємо дотиком навколишній його мир. З одних тільки епітетів тихоновской лірики встає вся терпкість, колючість і різкість навіч пізнаного буття революційного років: “грузлий і вузький вогонь” його польових кострон, “міцний вітер” над просторами Росії. Тихоновские

епітети немов просочені лютими почуттями суворого років: “зла молодість”, “розжарена вода”, “іржаві кучері”, “камінь лютий”, “скриплива кров”, “злі вузли”, “косі дні”, “горбате небо”. “Длинно й жорстко” звучить для поета голос землі. Прилучення до такого суворого миру загартувало тихоновского героя: “став я спокійні й спритним, Як залізні цвяхи простим”. Навіть невичерпний його оптимізм несе на собі відбиток жорстоких сутичок і важких подолань. Примітні щодо цього образи світла й кольору у віршах поета

У поезії 20-х років образи світла, сонця, зорі, взагалі червоного кольору виступають, як правило, у своїй відверненій символістиці. “Від наших палахкотливих багать Сіяє небо світове” (И. Оксенов), “Широкі простори зір, Золоті заграви” (М. Артамонов), “Моя душа цветистей яблунь, А тіло сонця гарячої” (Я. Бердников), “Червоні бачу особи, Червона всюди гроза” (Д. Зобов’язань), “Червоні зорі, червоний схід, червоні мовлення в Червоних воріт” (Н. Асєєв) і т. буд. По-іншому розкривається зміст победительного “червоного” кольору в поезії Тихонова: “По зламаним, рудим від крові багнетам Сонце зійшло на пас”, “За чорним: мисом: спалахнуло сиянье…”

Це теж символіка, але в ній підкреслять елемент історичного драматизму, а крім того, вона не отвлеченна, а теснейше співвіднесена із самою реальністю, з побутовою часом деталлю. Образ тихоновского героя й: стих, у якому він “живе”, виявляють собою щаслива єдність. Лірика Тихонова позбавлена медитативности й зосередженого роздуму. У тугі й напружено звучних ритмах герой немов би демонструє свій фізичний, міцний зв’язок з життям, її напористою, зухвалою силою. Разом з тим у порівнянні з одномірним героєм пролетарських поетів він внутрішньо більше диалектичен. Тривога й сум’яття миру формують його духовне єство:

Володіти крилами вітер навчив, Пожежа шумів і робив кров бурштинової, И брагою темною подорожан у ночі Земля напувала вдячно.

Варто звернути увагу на деяку фольклорність вигляду героя, що проступає навіть у сюжеті. Подібно героєві народної балади, пісні (наприклад, “Дзенькає дзвінок і Трійка мчиться”), тихоновский герой теж усе розгубив у скитаниях. Шашка й “наговорное слово” – усе, що залишилося в нього за душею. Але є й інше, що не дає йому сгинуть у безвісності. Це рідний будинок і сестра. Вони для нього – як святиня, як материнська молитва або натільний хрест за старих часів. І сюжетний мотив, і вигляд героя неприхований стилізовані, що не применшує, однак, їхньої правдивості. Природність поетичної інтонації забезпечена власним життєвим досвідом поета

У збірниках Тихонова немов воскрешається жанр балади, доля якого в 20-е роки здавалася безперспективної тим, хто чекав і жадав повної зміни “старих” форм. З баладою для багатьох асоціювалося все далеке сучасної поезії: містична фантастика, мотиви долі, безвихідний трагізм. Навіть Маяковський використовував баладний жанр в основному для іронічного його переосмислення (” Балада про бюрократа й рабкоре”, “Балада про доблесний емиле”). Тим часом традиційна балада володіла рядом коштовних якостей. Це насамперед драматична напруженість, стрімкий розвиток дії,, “балади швидкість гола, романтики укіс” (Н. Тихонов). Опираючись на канонічну основу, Тихонов створює новий, революційний, варіант балади. Фантастичне залишається тільки як прояв вищого легендарного ступеня героїзму, подвигу на грані неймовірного. Такі “Балада про цвяхи”, “Балада про синій пакет”, “Перекоп”, що розповідають про стійкість солдатів революції. Образ героя виступав у результаті як ідеал революційної епохи, про що із замилуванням писав Горький: “Тихонов має дуже великий талант. Його захоплюють сильні люди, героїзм, активність – саме все те, що зовсім необхідно Росії й що стара Література не виховувала в російському народі”.

Балади Тихонова стали помітним явищем поезії 20-х років і своїм героїчним пафосом, суворою стриманістю почуттів, енергійним віршем вплинули на багатьох поетів, що розробляли тему революційної героїки


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Жанр балади в збірниках Тихонова

Categories: Нові твори

Links