Земля і люди в повісті О. Кобилянської “Земля”

Чи замислювались ми над тим, що значить земля, наша матінка? Що дарує вона нам усім, хто живе на ній?

Чи вслуховувались ми в чарівне, світле слово, яким є земля?

Це вона ростить мудрих, добрих, працьовитих, щедрих людей. З неї починається життя і травички, і дерева, і хліба, і людини.

Немало людської крові пролито за неї. Земля є свідком багатьох подій. Час іде, а земля залишається вічною, як і вічною є любов селянина до землі.

Найчастіше земля віддячує любов’ю людям, які працюють на ній, але при цьому вимагає щоденної важкої праці. Люди ходили біля неї, як рідної, доглядали її. Але не кожен мав змогу бути господарем на ній. Ось саме за це і велась боротьба довгі століття. Бути справжнім хазяїном, господарем, зростися з нею всією душею, всією долею, бо вона й нагодує, й напоїть, й утішить.

Вона, як святая із святих, випливає із усної народної творчості. Починається весна – і вона розквітає усякими барвами. Настає час збирання врожаю – і в обжинкових піснях славлять землю:

Добра нивонька була,

Сто кіп ізродила.

Минув рік, надходить велике свято Нового року, Різдва. Знову славлять господаря, землю:

Добрий вечір тобі, пане господарю,

Радуйся

Ой радуйся, земле, син Божий

Народився!

Відповідно, проблема землі посідала чільне місце і в українській художній літературі. До цієї теми зверталися і П. Мирний, і Карпенко-Карий,

і М. Коцюбинський.

Проблему землі і людини намагається розв’язати також О. Кобилянська. Особливо гостро ця проблема стояла в Західній Україні.

Що б там не говорилось, а майновий стан людини визначається її працелюбністю, дбайливим ставленням до того, що нажив ти сам. На селі люди один одного знають, там ніде ні від кого не сховаєшся. Тому і знали на селі, що це чесний і працьовитий рід від сьомого коліна.

Такими були Докія та Іван Федорчуки у повісті “Земля” О. Кобилянської. Як же важко їм дісталась земля. Вони перебирали кожну її грудочку, поливаючи потом. Земля виснажувала сили, але була для них святою. Марійка та Івоніка любили землю, незважаючи на те, чи віддячувала вона восени, чи ні. Хоч як важко вони працювали, але все це було для дітей. Батьки хотіли передати святе ставлення до землі своїм синам – Михайлові та Саві.

Старший син Михайло любив землю, працю на ній, хотів стати справжнім господарем. Він є символом селянської любові до землі. Зовсім інше ставлення до землі у Сави: він її не любить, навіть ліниво ходить по ній. Отже, коли хлопці були парубками і не стояло питання про розподіл землі, в сім’ї Федорчуків були конфлікти, але гострого звучання вони не набували.

Та ось прийшла пора одружуватись. І на прикрість батькам Сава вибирає не ту дівчину, яка була б доброю газдинею на землі. Тому і не могли батьки віддати землю Рахірі. Але Сава вирішив, що “мусить він мати і Рахіру, і землю”. Сталася трагедія в сім’ї Федорчуків. За землю підняв Сава руку на свого брата Михайла. Як одинак надіявся мати всю землю.

Відтоді зневірився Івоніка у землі. Після смерті Михайла почуття батьків роздвоїлися. Вони не хотіли втратити єдиного сина Саву і тому дали йому хатину, наділили ланець, але тої землі, яку так хотів мати Сава, через яку убив брата, вони не змогли віддати в його грішні руки.

Тепер для Марійки та Івоніки праця на землі – потреба, бо вони звикли до праці, інакше своє життя не уявляли. Наприкінці свого життя батьки підтримали рішення Анни, нареченої Михайла, відірвати і маленького Анниного сина від землі, бо земля забрала в Анни Михайла.

Отже, О. Кобилянська поставила дуже важливу проблему у своїй повісті, але розв’язати її не змогла. Бо проблема володіння землею вічна.

У нашому сучасному житті всі ми були пов’язані із землею. Покоління наших дідусів та бабусь відірвалось від землі, а тепер знову повертається до неї, до землі, знову згадує, що вона наша годувальниця, “всеплодющая мати”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Земля і люди в повісті О. Кобилянської “Земля”

Categories: Шкільні твори

Links