Загальна характеристика літопису “Повести тимчасового років”

Загальна характеристика стилю літопису “Повести тимчасового років” епічного оповідального стилю, пов’язаного з усною поезією, стилю документальних-документальної-історико^-документального, котрий переважає в описі історичних подій, і стилю агиографического, що служить важливим засобом твердження моральних ідеалів князя-правителя, захисника інтересів Російської землі й осуду князів – крамольників. Таким чином, можна говорити про наявність в “Повісті минулих літ” епічного оповідального стилю, пов’язаного з усною поезією, стилю документальних-документальної-історико^-документального, котрий переважає в описі історичних подій, і стилю агиографического, що служить важливим засобом твердження моральних ідеалів князя-правителя, захисника інтересів Російської землі й осуду князів – крамольників. Різнорідний у жанровому й стилістичному відношенні матеріал об’єднаний у літописі єдиною патріотичною думкою, послідовним хронологічним принципом викладу, єдиною історико-філософською, моральною концепцією

Літописець переконаний, що Історія має початок і кінець у часі. Її поступальний рух до кінця – “страшному суду” – направляється волею божества. Однак поводження людини залежить і від нього самого, його волевиявлення, залежить від вибору шляху добра або зла. Історія, на думку літописця, і виявляє собою арену

постійної боротьби добра й зла. Він оцінює діяння князів як з позицій вічних моральних істин, так і з позиції суспільної моралі свого часу

Літописець судить історичних діячів не стільки “божиим судом”, скільки судом людським, судом “киян”, “чоловіків смисленних”. Він не тільки прославляє добрі, але й не приховує темних діянь. Двойственно, наприклад, у літописі зображення Володимира Святославича. Він жорстоко розправляється з полоцким князем Рогволодом і його синами, убиває брата Ярополка, виступає в ролі гонителя перших християн, переможений похіттю женскою. Однак після прийняття християнства його вигляд різко міняється: на перший план висуваються риси християнської лагідності й смиренності, благочестя. Але й тут крізь ідеалізовані подання про князя – християнині проступають живі людські риси: Володимир боягузливо ховається під міст, злякавшись натиску печенігів у Василева, свариться із сином Ярославом. Аж ніяк не ідеальним правителем з’являється і Ярослав: він готується вступити в боротьбу з батьком, жорстоко розправляється з новгородцами, що підняли повстання проти гвалтівників-варягів; проявляє нерішучість у боротьбі зі Святополком, у паніці готовий бігти за море після поразки. Аж ніяк не ідеальним правителем з’являється і Ярослав: він готується вступити в боротьбу з батьком, жорстоко розправляється з новгородцами, що підняли повстання проти гвалтівників-варягів; проявляє нерішучість у боротьбі зі Святополком, у паніці готовий бігти за море після поразки

Далеко не в привабливому виді з’являється Ярослав і у своїй міжусобній боротьбі із Мстиславом. Клятвопорушниками стосовно Всеслава Полоцкому є сини Ярослава. За властолюбство засуджується Святослав, що вигнав Изяслава й Всеволода, що спокусив. Засуджується літописцем Олег Чернігівський, котрий “землі Русьскей багато зло створше, проливше кров хрестьяньску”. Літописець виступає в ролі проповідника-учителя: історія – це наочний урок “нинішнім князям”, повчальний приклад сучасникам

Очевидно, від античних авторів через Візантію їм був успадкований принцип істориків, сформульований Цицероном: “Historia est magistra vitae” – “Історія – учителька життя”. Історія в “Повісті минулих літ” з’являється як повчання, даного не у вигляді загальних сентенцій, а у вигляді конкретних яскравих художніх сказань, повістей, фрагментарних статей, покладених “по ряду” “тимчасового років”. Літописець глибоко переконаний у кінцевому торжестві добра й справедливості, ототожнюючи добро й красу. Він виступає в ролі жагучого публіциста, що виражає інтереси всієї Російської землі. Мова “Повести тимчасового років” широко відбиває усне розмовне мовлення свого часу. Майже кожна звістка, перш ніж воно було записано літописцем, відклалося в усному мовленні. Пряме мовлення історичних осіб займає істотне місце в стилі літопису. З мовленнями звертається князь до своєї дружини, посли ведуть дипломатичні переговори, мовлення вимовляються на вічі, бенкетах. Вони свідчать і надзвичайно виразні. При цьому літописець майже ніколи не прибігає до вигаданих мовлень, – він завжди точний і строго фактографичен у передачі “мовлень” своїх героїв

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Загальна характеристика літопису “Повести тимчасового років”