Загальна тема віршів “Смерть поета”, “Поет” і “Пророк”

Вірш починається скорботою, безвихідністю, нічого не можна змінити, нічим не можна допомогти, Убитий!… до чого тепер риданья, Скорбота поступово переростає в гнів, а потім знову вертається сум, горе від втрати. В епіграфі поет вимагає правосуддя, звертається до государя з вимогою помститися, покарати винних. У самому вірш же ми бачимо почуття поета – скорбота й гнів

Поет самотній. Його оточують бездумні, дурні, жадібні, заздрі люди. Вони не розуміють і не приймають поета. Поет гине. Останні шістнадцять рядків Лєрмонтова до вірша – це

обвинувачення, що переростає в проклятье. Лєрмонтов намагається помститися за смерть Пушкіна, показати його вбивцю

“Ви, жаждою юрбою столиці в трону…

Волі, Геніїв і Слави кати”

Пушкін названий “світочем” у вірші тому, що він ніс у життя світле, нове, зухвале, але він був далекий юрбі й вона його вбила, тому кров світської юрби названа “чорної”. Наступні твори Лєрмонтова, у якому, так само зачіпається тема поет і суспільство – “Поет”.

Перша частина вірша присвячена опису кинджала. Автор описує його з почуттям захвату, любові, гордості й жалості. Спочатку доля кинджала

була прихильна. Його любили, чистили, він був потрібний, корисний, рятував життя хазяїнові. Але після загибелі пана він став марний, непотрібний, “безславний” і “нешкідливий”, хоча й золотий. Опис кинджала займає велике місце у вірші, тому що його доля дуже схожа з долею поета того часу. У своєму творі Лєрмонтов порівнює голос поета, його стих з ” чашею для бенкетів”, з “фіміамом”, з “божим духом, з “дзвоном”. Поет використовує багато порівнянь для того, щоб яскравіше виразити свої почуття, думки, точніше передати значимість поезії

Мова поета правдива, чесний, без лестощів, без прикрас, тому він не подобається світському суспільству. Лєрмонтов говорить про те, що поет ” у наше століття зніжений” “своє втратив назначенье”, перетворив поезію в джерело матеріальних благ. Пише те, що жадає від його суспільство, а то, що хотілося б. “Клинком покритим іржею презренья” Лєрмонтов називає голос поета “простий і гордий”, що у цей момент звучить для розваги юрби

У вірші “Пророк” поет біжить від нерозуміння суспільства в пустелю, У добутку “Поет” Лєрмонтов жалує й засуджує поета, за те що він не використовує свій дарунок для одержання грошей. У вірші “Пророк” Лєрмонтов схвалив вибір поета, що не став підбудовуватися під юрбу

Пророк – це високий чоловік, у світлих одягах, з довгими волоссями й бородою, з добрими світлими очами, у руках у нього посохнув. Таким собі представляю пророка я. Самолюбні старці бачать його похмурим, худам, блідим, бедним, одягненим у лахміття, дурним. Пророк біг з міста. Люди його не зрозуміли й на “правди чисті ученья”: у нього “кидали скажено камені”. Лєрмонтовский пророк щасливий у пустелі, де він вільний як птах, де зірки слухаю його. Пушкінський пророк все бачить і розуміє, у нього є висока мета в ім’я якої він творить. Він покликаний своїм поетичним словом показувати справжню, неприкрашену правду життя. Лєрмонтовский же пророк розчарований у житті, намагається триматися подалі від людей.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Загальна тема віршів “Смерть поета”, “Поет” і “Пророк”