“Задушливо – і все-таки до смерті хочеться жити” О. е. Мандельштам (По творчості поета)

1. Основні етапи творчого шляху поета. 2. Основні теми лірики Мандельштама. 3. Трагічна загибель поета. О. е. Мандельштам народився в сім’ї ремісника, що згодом став купцем. Разом з рідними хлопчик переїхав у Петербург, де закінчив Тенишевское училище Чимало вплинула на юнака особистість викладача літератури – відомого вченого-пушкініста й поета В. В. Гиппиуса. Юнак надійшов і успішно закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету Ще в шкільні роки він став захоплюватися поезією.

Свій перший вірш Осип емильевич опублікував у журналі “Апполон” в 1909 році. Його заворожує символізм своїм новаторським підходом до вірша, до форми й змісту поетичного добутку. Молодий поет посилає свої вірші В. І. Іванову й у своїй творчості намагається сполучити “суворість Тютчева із Хлоп’яцтвом Верлена”.

Одночасно він досить трагично сприймає навколишній світ і навіть шукає шляхи виходу із цієї ситуації в релігії. В 1911 році парубок звертається до нового напрямку в мистецтві – акмеизму. Немаловажну роль у цьому зіграло спілкування з Н. С. Гумилевим і А. А. Ахматовій. Саме в акмеизме Мандельштам бачить можливість подолання крихкості людини й твердості світобудови через творчість.

Багато хто його ліричні добутки написані, виходячи з контексту історії культури. Звідси в Мандельштама так багато історичних образів, а

поезія наповнена мотивом трагічного переживання загибелі культури: Прославимо влади похмурий тягар, Її нестерпний гніт. У ком серці є, той повинен чути, час, Як твій корабель до дна йде. Перша книга Осипа емильевича одержала назву “Камінь”.

У ній поет звернувся до класичних тем. Вірші стали звучати врочисто й строго. Вони принесли популярність Мандельштаму в літературних колах. Осипнув емильевич спочатку досить захоплено сприйняв початок Першої світової війни, однак незабаром розчарувався в ній.

Жовтневу революцію він уважав неминучим злом, але поступово його охопила надія, що жорстокий державний лад може бути гумманизирован. Можливо, саме тому він залишився в Росії. Після революції він спочатку жив у Ленінграді, а потім переїхав у Москву, де заробляв собі на життя вбогими перекладами. До кінця своїх днів він не зміг упокоритися з нелюдськістю й жорстокістю нової влади. На початку творчого шляху в лірику Мандельштама явно проглядається тема тендітного людського миру перед величним ликом непізнаної вічності й долі.

З дитячою безпосередністю поет вірить і не вірить у цей застрашливий образ. Уже на тлі цієї нескінченності поет міркує про цілком людські речі: Нам чи, кинутим у просторі, Приреченим умерти, Про прекрасну сталість И о вірності жалувати! Він розуміє, що людство часто забуває про своє високе призначення в цьому світі, розпорошуючись на дрібні й непотрібні речі. І під тимчасовим небом чистилища Забуваємо ми часто про те, Що щасливе небохранилище – Розсувний і прижиттєвий будинок. У поезії Осипа емильевича досить цікаво представлений мир речей.

Поет не надавав матеріальним цінностям великого значення, оскільки перед особою вічності, вони неминуче перетворюються в порох. Убивайте міцніше палі, Стукаєте, молотки, Про дерев’яний рай, Де речі так легкі! У поета багато віршів про Петербург. Мандельштам неоднозначно ставиться до міста, де пройшла частина його дитинства і юність.

З одного боку, він любив це місто як свою батьківщину, де відомий кожний завулок, кожна травинка: “Я повернувся в моє місто, знайомий до сліз”. З іншого боку, суворий Петербург асоціюється в поета із чимсь лиховісна й незбагненним, як сама смерть: “У Петербурзі жити – немов спати в труні”. У той же час це холодне місто притягає поета, він вертається в нього знову й знову: У Петербурзі ми зійдемося знову, Немов сонце ми поховали в ньому, И блаженне, безглузде слово В перший раз вимовимо.

Осипнув емильевич, що народилися наприкінці XIX століття й свій творчий шлях прокладивавший у початку XX сторіччя, відчував себе поетом своєрідного перелому століть, коли стара епоха переміняється нової. Він гостро почуває розрив між минулим і майбутнім, добре відомі й добрим, як ласкаві материнські руки, і незвіданим, застрашливим, немов дика тварина, що кидається на всіх кому випало виявитися поблизу: Мені на плечі кидається століття-вовкодав, Але не вовк я по крові своєї: Запхай мене краще, як шапку в рукав Жаркої шуби сибірських степів… Все своє життя Мандельштам був закоханий у древню Елладу, прекрасно відчуваючи зв’язок російської культури з еллінізмом: “Усе переплуталося, і солодко повторювати: / Росія, лета, Лорелея”.

Багатьох великих російських поетів, таких як А. С. Пушкін або К. Н. Батюшков, він відносив саме до “еллінської лінії” і безмірно любив і поважав їх за це. А я співаю вино часів – Джерело мовлення италийской, И в колиски праарийской Слов’янський і германський льон! У своїх віршах він багато міркує про поезію й про роль поета, його творчості в житті суспільства.

Ця тема плавно зливається з мотивом творчості в сучасної російської поезії. Доля поета, на думку Мандельштама, завжди виявляється трагічною. Тут пише страх, тут пише зрушення Свинцевою паличкою молочної, Тут дозріває чернетка Учнів води проточної. В 30-х роках XX століття в силу грізних і трагічних подій, що відбуваються з Росії, у творчості Осипа емильевича усе голосніше й голосніше зазвучав соціальний початок. Поет не приемлет авторитаризму й придушення свободи особи новою владою.

Доходить до того, що поет відкрито став виступати проти жорстоких законів Радянської держави. В 1930 році Мандельштам створив вірш “Четверта проза”, у якому він розкриває несправедливості, що діються при новому режимі. Три роки через з’явився ще більш обурений вірш “Ми живемо, під собою не чуючи країни”, що по праву сприймається як епіграма на Сталіна: А де вистачить на полразговорца, Там пригадають кремлівського горця. Його товсті пальці, як хробаки, жирні, А слова, як пудові гирі, вірні, Тараканьи сміються глазища И сіяють його халяви. Безумовно, нова влада не могла простити подібного відношення до Радянської дійсності, а головне до вождя.

Вірші Мандельштама билизапрещени, а самого його заарештували в 1934 році. Поета відправили в посилання на Північний Урал, де в нього розвивається щиросердечна хвороба. Справа в тому, що очікування смерті й зненацька м’який вирок підкосили психічна рівновага Осипа емильевича. Він раптом почав створювати добутку, у яких звучить прославляння Радянської влади, хоча багато літературознавців, та й він сам списують це винятково на його щиросердечний розлад. Після посилання поет біля року “як у страшному сні”, на думку Ахматової, прожив на околицях Москви.

В 1938 році Мандельштама заарештували знову “за контрреволюційну діяльність”. Його присудили до відбування строку на Колимі, однак поет помер по дорозі. Більше двадцяти років його творчість була під забороною в СРСР, однак вірші Осипа емильевича все-таки дійшли до читачів, більше того, проникнули в душі й назавжди обезсмертили ім’я поета: Народу потрібний вірш таємничо-рідний, Щоб від нього він вічно просипався И льнянокудрою, каштановою хвилею – Його звучаньем – умивався


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

“Задушливо – і все-таки до смерті хочеться жити” О. е. Мандельштам (По творчості поета)

Categories: Твори з української літератури

Links