Євразія в I тисячоріччі нашої ери

Історичні події, що вплинули на розвиток слов’янської історії, пов’язані з одним із самих великих держав стародавності – Римською імперією. Весь історичний простір від Європи й Близького Сходу до Парфії в Середній Азії було зв’язано спільністю доль. Падіння Римської імперії, що супроводжувалося “великим переселенням народів” (III – IV вв.), вплинуло на історичну ситуацію в Європі. Варварські завоювання спричинили нову організацію життя не тільки на колишніх римських територіях, але на всьому величезному просторі Європи й Середньої Азії.

24 серпня 410 року вестготский король Алярих вступив у Рим. Перемога варварів зробила величезне враження на правлячу верхівку імперії, неї охопив жах. Церковний письменник Ієронім так виразив ці почуття: “Коли згас саме блискуче світло, коли відсічена була глава Римської імперії, скажу вірніше, цілий мир загинув в одному місті, оніміла Мова мій, і був я глибоко принижений”.

Перемога варварів була не просто перемогою над римськими легіонами. Починалася нова сторінка історії. Римські раби вийшли вночі з темних підвалів і з радістю й надією відкрили ворота вестготам.

Західна Римська імперія закінчила своє буття в 476 році. Але ще до цього, в 455 році, слідом за вестготами в Римі побували вандали. Історія середньовічної Європи почалася з вандалізму.

У цей час на півночі від землеробських

районів Середньої Азії жили тюркомовні племена – усуни й гуни, які в перші століття нашої ери почали рухатися в південному й західному напрямках. Тюркомовні кочівники в IV столітті створили сильний союз гуннских племен і в 70-х роках IV століття обрушилися на слов’ян і готовий.

Варвари “хмарами” ішли зі Сходу. Те було велике переселення народів: у розпаді первіснообщинного ладу й всі наростаючому розвитку виробництва безліч племен, особливо скотарських, почало рухатися, захоплюючи нові землі в пошуках нових просторів і нових оборонних рубежів. У цьому вирі гинули й виникали недовговічні держави, у змішанні племен народжувалися нові народи, нові культури. Тіснячи на захід готські й сарматські племена, гуни ввірвалися в причорноморські степи, і тоді разом з гунами, випереджаючи їх або зливаючись із ними, увесь світ кочівників, мир безкрайніх степів, обрушився на ті землі, де здавна панував “римський порядок”. Гуни всі змітали на своєму шляху, не роблячи розходження між римлянами й варварами: грасували своїми кіннотами засіяні поля, вирубували сади, спалювали міста й убивали їхніх жителів.

В V столітті вождь гунів Аттила панував над потужним союзом племен, центром якого була долина Середнього Дунаю. Провоевав у Європі близько 80 років, цей племінний союз розпався. В 451 році залишки римлян у союзі з варварами – франками, вестготами й бургундами – зупинили Аттилу, на Каталунасской рівнині біля міста Труа (Франція). Більше двохсот тисяч воїнів упало по обидва боки. “Зав’язується битва – жорстока й повсюдна, жахлива, розпачлива…, – писав у наступному столітті про цю бойню готський історик. – Якщо вірити розповідям старих, що протікав… у низьких берегах струмок широко розлився від крові, струившейся з ран убитих”. Могутність гунів бути підірвано. Гуннская держава розпалася. Частина гунів пішла на схід, але інша частина залишилася на Дунаї й у Причорномор’я.

Наприкінці VI століття в Середній Азії виникає ще одна тюркська держава – Тюркський каганат. У Причорномор’я, на Північному Кавказі й Поволжі утворилися три тюркських держави – Аварское, Хазарське й Болгарське.

Авари повторили рух гунів, обрушившись на слов’ян і створивши Аварский каганат на території між Карпатами й Дунаєм.

Хазарська держава зложилася в VII столітті в низов’ях Волги. Хазари аж до Х століття були кочівниками-скотарями, на чолі їх стояв каган. Головні доходи давала данина й мита з купців. Вони поширили свою владу на Крим, Приазов’я й на частину болгарських і слов’янських племен на Нижньому Доні.

Біля VIII століття на північно-заході від Хазарии з’явилися угорці – приуральські племена, що кочували на захід. В IX столітті вони пройшли на Дунай, де заснували свою державу.

Родинні хазарам болгари в VII столітті кочували з району Азовського моря на північний захід, розділившись на чотири групи. Дві з них залишилися в Приазов’я – чорні болгари, треті наприкінці VII століття прийшли на Дунай і підкорили собі частина слов’янських племен, що проживали в цьому районі. Четверта група болгар – срібні болгари – перекочувала в Середнє Поволжя, підкорила місцеві племена й створила державу Волзька Булгария, що проіснувала до XIII століття.

Сильною державою періоду раннього середньовіччя залишалася Візантія. Після падіння Рима в V столітті, східна половина імперії зміцнила свої рубежі, військову міць, державну владу. В VI столітті Візантія являло собою величезну державу, до складу якого входили землі Балкан, Малої Азії, більша частина Італії, землі Причорномор’я й Північної Африки. При імператорі Юстиніані почалося просування греків на Дунай і вглиб Причорномор’я, у землі слов’ян. Слов’яни відповіли на це, прорвавши зміцнення Візантії на Дунаї, дійшли до центра Балкан, а їхньої флотилії осаджували Константинополь і плавали по Егейському й Середземнім морях. Східна частина Балкан була заселена слов’янами з Подністров’я й Придніпров’я, а також слов’янами-хорватами, що прийшли із Прикарпаття. У заселенні центральної Європи брали участь і західнослов’янські племена. Звідки ж прийшли слов’яни? Хто вони? Де їхня прабатьківщина?

Цит. по: Євразія в середині 1 тисячоріччя нашої ери // Історія Росії З найдавніших часів до 1917 року: Навчальний Посібник /Під Ред. В. Ю. Халтурина. Іваново, 2003. С. 6 – 8.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Євразія в I тисячоріччі нашої ери