Євген Євтушенко

Євген Євтушенко

(народився 1933)

Життя і творчість

Євтушенко ввійшов у поезію численними збірками: “Розвідники прийдешнього” (1952), “Шосе Ентузіастів” (1956), “Яблуко” (I960), “Ідуть білі сніги” (1969), “Співаюча дамба” (1972), “Зварювання вибухом” (1980), “Майже насамкінець” (1985), поемами “Станція “Зима” (1956), “Казанський університет” (1970), “Мама І нейтронна бомба” (1982), “Фуку” (1985).

Поезія Євтушенка, як узагальнює її змістовну суть Є. Сидоров, – “заримована кардіограма серцебиття

країни, інколи містифікована неточністю поетичного інструмента, не завжди суб’єктивно чесна, щира. Його вірші, буває, втрачають у гармонії, цілісності, естетичній вишуканості, але часто виграють в актуальності, злободенності, атакуючи навально, з ходу”. Сам поет також підкреслював, що одним з головних завдань сучасної поезії є її високе громадянське покликання.

Євтушенку належить знаменитий вислів: “Поет в Росії більше, ніж поет”.

Критики виділяють такі характерні риси поетики Євтушенка, як використання деталі, афористичність, дидактичність і риторичність. Євтушенко – майстер

асонансної рими (побудованої на співзвуччі наголошених голосних звуків), яку часто називають “Євтушенківською”. їх особливо багато у вірші “Бузок” (1957): “за полночь – за плечи”; “неистинно – из дому”; “грусть – грубость” і т. д.

Дослідник творчості Є. Євтушенка писав про нього: “Як поет, він народжений суспільною ситуацією середини 50-х років. Від цього часу і назавжди у його творчість увійдуть публіцистичні, суспільно-політичні мотиви. Він буде постійно претендувати пароль виразника справедливих народних уявлень про демократію…” (Є. Сидоров).

Бардівська пісня

Неординарним і цікавим явищем у поезії 60-70-х років стала також так звана авторська (або бардівська) пісня, її найвищі досягнення цього періоду пов’язують з іменами Булата Окуджави та Володимира Висоцького.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Євген Євтушенко