Євген Маланюк (1897-1968)

Євген Филимонович Маланюк народився 2 лютого 1897 р. в Ново-архангельську, тепер Кіровоградщина, в сім’ї просвітянського діяча, хоча коріння його було чумацьке. Мати походила з сербського роду. У 1914 р. закінчив Єлисаветградську реальну гімназію і подався до Петрограда, де навчався в політехнічному інституті. Але воєнна завірюха покликала його до Київської військової школи, звідти він і потрапив на фронт. Невдовзі старшина російської армії став вояком української армії, брав активну участь у визвольних змаганнях 1917-1920 рр. Однак після падіння УНР разом з іншими емігрував; перебував спочатку в Польщі, в таборі інтернованих у Каліші. Тут він у 1922-1923 рр. став співвидавцем журналу “Веселка”, де й публікував перші свої вірші. Тут же в Каліші брав участь у виданні альманаху “Озимина” (1922). З 1923 р. – він студент Господарської академії в Подєбрадах, яку закінчив за фахом інженера 1928 р. З 1929 р. жив у Варшаві, де працював інженером і брав найактивнішу участь у літературному процесі (був одним з фундаторів літературної групи “Танк”). Починаючи з 1923 р. активно друкувався в численних еміграційних журналах: “ЛНВ” (потім – “Вісник”), “Ми”, “Студентський вісник”, “Дажбог”, “Дзвони”, “Пробоєм” та ін. Автор поетичних збірок “Стилет і стилос” (1925), “Гербарій” (1926), “Земля й залізо” (1930), “Земна Мадонна”

(1934), “Перстень Полікрата” (1939), “Вибрані поезії” (1943), “Влада” (1951), “Поезії” в одному томі (1954), “Остання весна” (1959); поема “П’ята симфонія” (1953); книжки есеїв – “Нариси з історії нашої культури” (1954), “До проблеми большевизму” (1956), “Книга спостережень” (1962) та ін.

У 1944 р. емігрував до Західної Німеччини, де працював учителем математики, брав участь у літературному процесі, зокрема був членом “МУРу” (Мистецького Українського Руху) (1945-1949). У 1949 р. виїхав до США, де працював інженером. У повоєнний період видав кілька збірок поезій: “Влада” (1951), “Проща” (1954), “Остання весна” (1959), “Серпень” (1964) та літературно-публіцистичних статей (“Книга спостережень”, 1962, 1966; “Нариси з історії нашої культури”, 1954) та ін. 16 лютого 1968 р. Євген Маланюк помер від серцевого нападу у своєму самотньому помешканні в Нью-Йорку. Поета знайшли наступного дня на підлозі в його кімнаті в позі молитви. У нього в кишені був квиток до опери якраз на вечір його смерті. Помер на ходу. Вже посмертно вийшла збірка поезій “Перстень і посох” (1972). Як поета Євгена Маланюка зродив буремний період українських визвольних змагань 1917-1920 рр. Щоб зрозуміти всю динамічність і своєчасність його появи, треба пам’ятати, що Є. Маланюк прийшов у літературу тоді, коли на українському поетичному небосхилі почав затихати О. Олесь. Маланюк відразу “вдарив вогнистим метеором у дніпровські степи”, побратавшись із “вітрами історії”.

Отже, змінивши зброю воїна (“стилет”) на зброю поета (“стилос”), він став одним з найактивніших діячів українського літературного процесу в еміграції. Ім’я Євгена Маланюка впродовж сімдесяти років було на його батьківщині під забороною, а книжки поета лежали в глибоких спецфондах.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Євген Маланюк (1897-1968)

Categories: Шкільні твори

Links