Давним-давно, коли місто Кіото ще було столицею Японії, жила у Кіото жаба. Жила вона не де-небудь, а при храмі, у маленькому напіввисохлому колодязі у палаці.

Добре їй там було: дно м'яке, липке, сире.

Але ось настало жарке літо. Така печеня, що усе колом повисохло - нолюжі,

За давніх часів жив у одному селищі бідна стара людина, по імені Ханасака. Близько хатини старого Ханасака росло гарне вишневе дерево. Якось ранком, коли й сонце ще не зійшло, побачив Ханасака у свого дерева худий бездомний собаку. Добрий Ханасака пошкодував голодний собаку, нагодував її й залишив жити у своїй хатині. Коли настав місяць цвітіння вишень, Ханасака вийшов з будинку помилуватися

У одному селі жив селянин, по імені Гембей. Сусіди недолюблювали Гембея: вуж дуже він був хвалькуватий. Якщо з ким-небудь траплялася неприємність, Гембей сміявся й говорив:

- Із мною такого ніколи не буде! Мене так просто не проведеш! Одного разу Гембей зібрався у місто. Він розв'язав купити собі там на базарі

Телку. Женагембея

Колись дуже давно жив у одному монастирі чернець. Звідки він з'явився у тих місцях, ніхто не знав, але тяглися до нього люди - і особою пригожий, і вдачі доброго. Дуже скоро пішли справи старого монастиря на лад, та й чернець той розбагатів. Тільки стали зауважувати парафіяни дивну річ: як прийдуть вони у храм, нападає на них глибока дрімота, а як опам'ятаються - те грошей не дорахуються,

Колись дуже давно у містечку Нагаивая, що у префектурі Ойта на острові Кюсю, жила одна бабуся. Кликали її про-цуне-сан. Пристрасть як любила вона всякі свята й вистави.

Ось якось раз покликали її родичка на свято у своє село. Обрадувалася про-цуне-сан, стала у дорогу збиратися. А шлях-те неблизький:

За старих часів це було.

Навесні розцвіли вишні у горах. Стали злітатися туди різні птахи.

Першим прилетів шуліка з лементом «тонбирорб», слідом горобець, цвірінчачи « тинтико-тинтико», за ним голуб, воркочучи « хаттобо-хаттобо». А останнім з'явився

За старих часів, у далеку старовину, жила одна дівчина по імені о-кйку. Якось раз гуляла вона, у поле за своїм будинком і раптом бачить: у землі більша яма чернеется. Ніколи такої ями тут не було. Та звідки тільки вона узялася?!

Нахилилася про-кику над ямою й заглянула у глибину. Темно там і нічого не видне. Розібрало дівчину цікавість. Спустилася

За старих часів одна людина шукала легкого заробітку. Одна справа видалася йому занадто важким, інше — малоприбутковим. Нарешті почув він, що є на світі острів, де живуть одноокі люди.

«Ось піймати б однооку людину — і показувати його за гроші! Кожний глядач буде платити мені по мідній монеті. Це ліпше, чим ходити з мавпою. Більші гроші зашибить можна!» — подумав він.

Сіл ця людина

Було це давним-давно. Борсук покликав равлика піти разом з ним на поклоніння у храм Исе (Исе - місцевість у Японії, де перебуває багато прадавніх храмів; головний з них називається Исе.).

Кілька днів були вони у шляху, і, коли підходили уводити, увести до ладу Великому храму, равлик сказав: - Пан борсук, що це ми з тобою плетемося кроком? Тобі не набридло?

У давні-давні часи жив у одному гірському селі старий. Було у нього три сини. Старшого кликали Итиро, середнього - Дзиро, а молодшого - Сабуро. Розв'язали старші брати у місто податися, на службу зробити - вуж дуже не хотілося їм з батьком у бідності жити. Залишився старий з молодшим сином. Ось якось раз дав батько Сабуро монетку у одну йену й говорить:

- Сходь,