“Якість програм для дітей і юнацтва сучасного українського телебачення”

Важко уявити сучасну сім’ю, у якої немає телевізора. Як мінімум одного. Але чим більше, тим краще – немає бійок за володіння пультом. Незважаючи на різні розмови, телевізор став центром домашнього всесвіту і не збирається здавати позиції. У той же час кожен другий вважає своїм обов’язком навісити на цей предмет різних ярликів, по типу “телевізор – це зло, засіб для зомбування людей”. Давайте розберемося, що ж відбувається насправді?

Почнемо з того, що до крісел нас ніхто не приклеює. Не подобається – не дивися. Тільки людина влаштована так, що з давніх пір вимагає хліба і видовищ, а тут майже необмежений потік видовищ, який, втім, народжує попит. Тут ситуація мало чим відрізняється від залежності. Щоб від неї позбутися, потрібно знайти альтернативу.

Трохи історії. Ще в 1842 році шотландець Бейн створив принцип “факсимільної телеграми” і проводив досліди над передачею зображення. Через 20 років італієць Казеллі застосував “хімічний телеграф” для передачі факсів між Парижем і Ліоном. Ще через 18 років вже російський вчений Бахметьєв висунув основний принцип телебачення – зображення необхідно розкласти на окремі елементи для їх послідовної передачі на відстані. Потім це відкриття вже не залишали, і на рубежі століть, в 1900 році прийшло кольорове телебачення, засноване на трикомпонентній теорії кольору, так само як і сучасне ТБ.

У 1907 році російський професор Розінг поклав початок ері електронного телебачення за допомогою створеної ним електронно-променевої трубки – кінескопа. Перша в світі телепередача відбулася в 1911 році. А там пішло-поїхало – була і перша передача телесигналу з Москви в Свердловськ і регулярне мовлення, були саморобні телевізори – які збирали радіоаматори. У плані пропаганди в радянський час роль телебачення зробилася неоціненною. Само собою, що партійне керівництво не могло не скористатися цією обставиною. Жодне рішення партз’їзду не обходилося без того, щоб зайвий раз не нагадати про необхідність діалогічного суспільного розвитку – саме завдяки телебаченню. Контроль над мовленням був найжорстокішим.

Статистика про мовлення в епоху СРСР говорить про значні цифри – в 1985 році мовлення велося на 45 мовах народів СРСР, центральне телебачення вело передачі загальним обсягом понад 148 годин за чотирма програмами. Результат – телебачення – наймогутніший засіб масової інформації. В ті часи воно, точно так само, як і сьогодні, а то й більше, виконувало політичне замовлення тих сил, в руках яких знаходилося. Телебачення вміло маніпулювало сприйняттям і поведінкою більшості людей. Мета очевидна – зробити колективну психіку слухняною і керованою, зробити з людей стадо, яке легко піддається і якому легко вселяти потрібні думки.

Зараз просто кричать з різних сторін – мовляв, в радянські часи показували хороші, правильні фільми, їх дивилася вся країна. У новинах був суцільний позитив щодо внутрішньодержавних справ. Молодь виховувалася правильно, ідеологічно витримано. Тому у нас не було ні сексу, ні наркоманії, ні організованої злочинності. З початку перебудови ми й стали пожинати плоди цих зусиль. Що цікаво, саме реклама і реакція на неї може служити індикатором ступеня масової сугестивності. Вперше рекламу по телебаченню в СРСР побачили наприкінці 1980-х років. Люди проявили просто фантастичну довірливість і беззахисність при її сприйнятті.

Реклама – це різновид навіювання. Вона програмує людину на певну поведінку. Але до цього ми прийшли з допомогою раніше закладеного фундаменту. Про уселяння можна говорити в тому випадку, коли щось передане – ідея, образ, стан – сприймається цілком і реалізується в дії. А саме так виховували радянську людину. Телебачення слугувало не для розваги, а було повним керівництвом до дії. Доктор наук американський нейропсіхонейролог Крудман стверджує: у людини, що сидить перед телевізором, права півкуля працює вдвічі інтенсивніше, ніж ліва. Таке змішання сприяє виробленню в мозку гормонів ендорфінів, які структурно ідентичні опіуму. А це формулює фізичну залежність. Експерименти показують, що у людини, під час перегляду телепередач кора і підкірка мозку практично відключаються, сплять. А периферійна нервова система – навпаки – активна. Такий розподіл навантаження на мозок присутній у нижчих тварин, не здатних відокремити реальність від її зображення. У результаті людина реагує на події, що відбуваються з героями серіалів і реаліті-шоу так гостро, ніби все це відбувається з нею самою.

За ступенем ефективності, з якою телебачення відключає людську нервову систему, конкурентів у нього мало. Звичайна людина проводить перед телевізором приблизно 1642 години на рік – 15 років з відпущеного нам природного активного життя. Я не закликаю назавжди відключити телевізор або взагалі його викинути. Просто не потрібно шукати там собі друзів або будувати неіснуючі мости. Звичайно, безліч пізнавальних програм теж мають місце, але, за статистикою, їх аудиторія дуже мала.

Щодо якості сучасних програм для дітей та юнацтва, то вони все ще залишають бажати кращого. Але, справедливості заради слід відзначити, що вже сьогодні існують передачі, які несуть дітям користь, знайомлять їх з історією, цікавими фактами життя народу і окремих його представників, а також несуть у молодь принципи життя у відповідності з одвічними загальнолюдськими цінностями.

“Якість програм для дітей і юнацтва сучасного українського телебачення”