Яким з’являється мир природи в лірику Б. Л. Пастернаку?


1. Особливості лірики Пастернаку. 2. Етапність розвитку образів у лірику автора. 3. Глибинний зміст подій у добутках Пастернаку. З початку свого творчого шляху Б. Пастернак був прибічником правди. Намагаючись запам’ятати найбільше точно, у всій складності та або інша мить життя, воно квапився втілити все сум’яття вражень у віршах.

Пафос молодого поета – неприборканий, шалений захват життя. Його приголомшує хаос заходів, фарб, звуків і почуттів. Сестра моя – життя й сьогодні в розливі Расшиблась весняним дощем про всіх, Але люди в брелоках високо буркотливі И чемно жалять, як змії у вівсі.

Книга віршів “Сестра моя – життя” створювалася їм у перший рік революції, коли все звичне, рутинне летіло шкереберть. Валили й літературні канони, і творчість раннього Б. Пастернаку близько до нових плинів у поезії. Для Б. Пастернаку головним є правда життя, ті об’єктивність зображення тих митей, які він запам’ятовує.

Наприкінці життя, у досвіді автобіографії “Люди й положення”, він написав: “… моєю постійною мрією було, щоб сам вірш щось містило: щоб воно містило нову думку або нову картину… Мені нічого не потрібно було від себе, від читачів, від теорії мистецтва. Мені потрібно було, щоб один вірш містив місто Венецію, а в іншому полягав Брестський, нині Білорусько-Балтійський вокзал”. Але просте відтворення дійсності


для нього немислимо, тому що ця дійсність і мова, призначена для її опису, – явища принципово різні.

Тому потрібно було знайти компроміс, у якому мова й реальність, не втративши своєї своєрідності, максимально точно відповідали б один одному. Цим викликане незвичне для читача побудова образної структури поезії раннього Пастернаку. Перші два збірники віршів присвячені створенню атмосфери, що дозволила б відтворити мир, де все зв’язано між собою, але ця атмосфера важлива не сама по собі, а як засіб для вираження подань поета про моральні основи миру У третій книзі віршів “Сестра моя – життя” ми бачимо, що природа й людина сприймаються поетом як частини одного цілого, що включає все багатство й розмаїтість людського життя, пронизаної й революційними подіями, і інтимними переживаннями.

У віршах цього збірника фотокартка є заступницею жінки, дерева сперечаються про людину з вітром, Демон обіцяє повернутися лавиною, сад б’ється в дзеркалі й т. д. Тому гадані чисто пейзажними вірші здобувають характер глобальний, як вірш “Степ”: Як були ті виходи в степ гарні! Безбережний степ, як марина. Зітхає ковила, шарудять мураши, И плаває плач комариний. …Не чи стіг у тумані?

Хто зрозуміє! Чи не наш омет? Доходимо.

– Он. – Знайшли! Він самий і є. – Омет. Туман і степ із чотирьох сторін”, И далі: … І через дорогу за тин перейти Не можна, не топчучи мирозданья.

У цих рядках – відчуття цілісності всього сущого, нерозривної зв’язку життя людства й природи. Природа, мир, схованка всесвіту. Я службу довгим твоїм, Обійнятим тремтінням таємної, У сльозах від щастя відстою! Творчість зрілого Пастернаку перестає бути неприборканим, воно підкоряється його творчій волі. Вірші стають лаконічними й стрункими, у них відчуваються сила і яскравість.

В 50-е роки лейтмотивом нового циклу віршів стають самовідданість, самовіддача. Ціль творчості – самовіддача, А не галас, не успіх. У вірші “Весілля” він пише: Життя адже теж тільки мить, Тільки растворенье Нас самих у всіх інші, Як би їм у даренье. Ці вірші перегукуються з раннім циклом поета “На ранніх поїздах”, коли він опинився у вагоні, переповненому “простими людьми”.

Своє почуття до народу Пастернак назвав обожнюванням. Крізь минулого перипетії И роки воєн і вбогості Я мовчачи дізнавався Росії Неповторні риси. Стиль пізнього Пастернаку – прояснений.

Але просвітління не значить заспокоєння. У ньому залишилася колишня ненаситність душі, спрага зрозуміти й осмислити незбагненні радості, протиріччя й трагедії життя. У всім мені хочеться дійти До самої суті. У роботі, у пошуках шляху, У серцевій смуті, До сутності минулих днів, До їхньої причини, До основанья, до корінь, До серцевини. Увесь час схоплюючи нитку Доль, подій, Жити, думати, почувати, любити, Здійснювати откритья.

Пастернак прагнув донести до читача не тільки зовнішню сторону подій, але і їхню глибинну сутність. Він почував величезну відповідальність письменника за точну передачу змісту зображуваної їм життя, піклувався про збереження в сьогоднішній дійсності споконвічних моральних цінностей людства. І якщо в ранній поезії й прозі це скоріше відчувалося, чим прочитувалося прямо, те пізніше, в останніх циклах віршів він домігся максимальної виразності, прояснення своїх принципів. Переконання в тім, що “поезія зберігає в собі особистість художника в тому випадку, якщо він вірно визначає й виражає своєю творчістю “передчасне значення””, супроводжувало Пастернаку й у самих ранніх добутках у віршах пізнього періоду й роману “Доктор Живаго”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Яким з’являється мир природи в лірику Б. Л. Пастернаку?

Categories: Твори з української літератури

Links