Якi настрої i почуття викликає оповiдання Євгена Гуцала “Хто ти?”
Євген Пилипович Гуцало – письменник з Подiлля. Багато писав про дiтей i для дiтей.
В оповiданнi “Хто ти?” вiн знайомить нас iз Галею, котра приїхала до матерi. Галя – гарна дiвчина. Ось як письменник змальовує її зовнiшнiсть: “Дiвчина була вогнисто-руда, її коси роздимались хвилями тугого полум’я. Пiд тим полум’ям свiтилось чистою бiлизною напрочуд вродливе обличчя, на якому особливо вирiзнялись брови та очi – глибокi й блакитнi”.
Читаємо оповiдання далi – i жах охоплює серце. Виявляється, Галя приїхала до матерi, котра її
Дiвчина виросла i все ж таки захотiла побачити свою матiр, позна-йомитись з нею. Вона дiстала адресу. Приїхала…
Але мати її навiть не впiзнала, бо лежала хвора. Коли дiвчина навiдалась до лiкарнi, хвора виснажена жiнка лише запитала: “Хто ти?”
Дуже сумне оповiдання. Я читала його з болем у серцi – так шкода було Галю. Але ж у неї, виявляється, є братик i сестричка, Галя-молодша.
Дiвчинка, ображена матiр’ю, могла б поїхати кудись якомога далi вiд свого болю… Але вона йде до маленьких дiтей своєї хворої матерi, котра лежить у лiкарнi i, мабуть, вже не повернеться
Галя розумiє, що повинна потурбуватись про цих дiтей. Вона сама пережила суворе дитинство – без тепла i турботи материнської… Тому й хоче зiгрiти Iлька та Галю-молодшу.
Ось таке оповiдання написав Євген Гуцало: воно сумне, аж до слiз… I все ж хочеться сподiватись, що Галя-старша залишиться з маленьки ми дiтьми, зiгрiє їх. Бо вона цього хоче…
Твiр з народознавства. Оберiг
Нашi давнi предки обожнювали природу i вiрили в iснування добрих i злих сил у нiй. Намагаючись захиститися вiд зла, люди створили для себе цiлу систему оберегiв. Що це таке? Берегиня, обереги – це давнi добрi символи. З їхньою допомогою народ зберiг свою родовiдну пам’ять, iсторiю, культуру.
За давнiми уявленнями предкiв, свiт складався з трьох частин: небесна частина з божествами, що жили на нiй, а також свiтилами – сонцем, мiсяцем i зорями; земна – з людиною i землею, на якiй вона жила; пiдземна – з духами зла, смертю, душами померлих родичiв.
За цими ж принципами людина збудувала своє житло. Дах – небесна частина, середня частина – власне житло i нижня, яка мiстилася в землi. Вiкна – це очi хати, через якi людина пiдтримувала зв’язок з божеством, а порiг – це межа мiж людським свiтом i свiтом померлих.
Людський свiт має потужну добру силу – вогонь у печi, який iде вiд сонця.
Щоб зло не проникло в людський свiт, над вхiдними дверима вирiзували символи-обереги: кола, розетки, хрести.
Люди мали й iншi обереги. Наприклад, рушник. На ньому вишивали магiчний знак – Дерево життя. Над ним зображувалися зiрки, символiзували зоряне небо. Вiд Дерева життя чiтко вiдмежовується лiнiєю пiдземний свiт, у якому все зображалося в перевернутому виглядi (квiти голiвками донизу). На рушник наносили обереги: ромби, квадрати, якi символiзували безперервнiсть iснування людського життя i природи.
Наступний оберiг – це хлiб. Вiн має круглу форму – форму сонця. Як сонце дає життя всьому, так i хлiб живить усiх людей.
Жодне свято не проходило без хлiба. При вiдвiдуваннi новонародже ного йшли з хлiбом, на весiллi не обходилися без хлiба-солi, благослов ляли молодих хлiбом, проводжали в останню путь знову ж таки хлiбом.
Завжди людину, яка приходила до хати, пригощали хлiбом. Це означало, що вона вже не має морального права приносити цiй хатi зло.
Крiм хлiба-солi, велику магiчну силу, як вважали, мала вода. Особливо шанували i користувалися непочатою водою з криницi. Дiвчата використовували її для чарiв, немовлят купали саме в такiй водi.
У християнських вiруваннях вода також посiдає чiльне мiсце. Особливо цiлющою вважають воду, освячену на Водохрест (йорданську воду). Нею виливали хворих, кропили всi кутки хати, щоб не пiдступало зло.
Оберегом в усi часи для людини був одяг. Вiн захищав як вiд холоду, так i вiд злого ока. Вишивалися комiр сорочки, манжети рукавiв. Вишивка служила оберегом. У дiвчат оберiг – це вiнок, у жiнок – хустка, очiпок, намiтка. А чоловiки носили пояси – знак, що людина, захищена, готова до боротьби зi злом. Всi цi елементи нiби обрамляли тiло людини, не допускали до нього злих духiв.
Навколо людини також знаходилося багато оберегiв. Це часник, осика, верба, полин.
Часник розкладали по кутках столу на свят-вечiр. У весiльний вiнок вплiтали часник, щоб нiяке зло не брало дiвчину. А напередоднi Iвана Купала ним натирали вим’я корови, щоб вiдьма молоко не випила.
Осику використовували як засiб для боротьби з вiдьмами та упирями. В огорожу ставили осиковi кiлки, щоб уберегти корову вiд зазiхань вiдьми. Оберегом вiд хвороб i зла служила верба, освячена у Вербну недiлю. Нею жартiвливо били зустрiчних, бажаючи успiху в усьому.
Полин – теж оберiг. За тиждень до Зелених свят дiвчата робили клечальний вiнок. Його носили цiлий тиждень, а потiм вiн висiв над дверима, захищаючи вiд злих сил. Використовували його i в народнiй медицинi.
Але найсильнiшим оберегом було слово. Були складенi тисячi замовлянь i молитов, якi оберiгали людину. Це своєрiдний код, який давав доступ до таємної потужної енергiї. Вона зв’язувала людину з вищим, духовним свiтом. Тiльки словом лiкували пристрiл, переполох, крикливицi. Слово допомагало в сiмейному життi.
Щоб бути духовно чистими, схожими на Божi створiння, люди промовляли i промовляють молитви, якi є духовною наснагою для кожної душi. Слово, вимовлене з любов’ю i вiрою, оберiгає i самого промовця, i його рiдних, i того, на кого звернена молитва.
Щоб жити щасливо, у спокої, давайте триматися наших оберегiв! I тодi прийде гармонiя в нашi душi.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)