Як розгортається трагічна тема в поемі А. А. Ахматової “Реквієм”?

Сучасники схильні були бачити у віршах Ахматової лише визнання жінки, сповідь люблячого серця. Але вже і тоді багатьох починала бентежити несподівано широка проекція духовного світу, розкривається в цих віршах. Що ж допомогло віршу Ахматової впустити в себе тривоги великого світу? Чому в її любовному романі, переплітаючись з одвічною і традиційною музикою серця, зазвучав незрозумілий їй самій хрипкий, як “вої здичавілого хуртовини”, невідворотний трагічний “гул”?

Ахматова наполегливо шукає історичного осмислення епохи, про яку інша поетеса, Марина Цвєтаєва, скаже: “Про поета не подумав століття”. Своєрідність Ахматової і в тому, що вона особливо гостро відчувала біль часу як свою власну, а трагедія Росії відбилася в особистій долі поетеси.

Ахматова стала голосом свого часу, бо вона не брала участь у злочинах можновладців, але й не таврувала свою країну а мудро, просто і скорботно розділила її долю:
Я була тоді з моїм народом,

Там, де мій народ, на жаль, був.

Пам’ятником страшної епохи став “Реквієм”, присвячений самим “проклятим дат” масових убивств, коли вся країна перетворилася на єдину тюремну чергу, коли кожна особиста трагедія зливалася з національною. А. і стала голосом національної трагедії.

Зорі смерті стояли над нами,
І безвинна корчилася Русь
Під кривавими чобітьми
І під шинами

чорних “Марусь”.

Художній світ поеми “Реквієм” будується подібно до євангельського художнього світу. Лірична героїня – узагальнений образ російської жінки. Мати шкодує сина, який узяв на себе гріхи людей, а й пишається ним. Ця поема – остання надія на справедливість:

Відведення тебе на світанку,
За тобою, як на винос, йшла.
У темній світлиці плакали діти,
У божниці свіча оплила.
Що трапилося, не збагну.
Як до тебе, синку, у в’язницю
Ночі білі дивилися…

У “Реквіємі”, говорячи про стрілецьких женка, виючих під кремлівськими баштами, Ахматова призводить аналогію з кривавою дорогою, що тягнеться з темряви часів в сучасність: страшна ця дорога, на жаль, ніколи не переривалася, а в роки репресій стала ще ширшою, утворивши цілі моря безвинно пролитої крові.

Вона створила великий пам’ятник народному горю, всім тим, хто був закатований і знедолений, тим, хто стояв разом з нею в чергах:
Для них виткала я широкий покров
З бідних, у них же підслуханих слів. ..

Більше всього уваги в “Реквіємі” приділяється трагедії особистісної, тобто того, як лірична героїня переносить муки. Втрата близьких надзвичайно сильно впливає на людину, її душу. Ахматова чекала вироку синові – Льву Гумільову. Вона пережила все сама і написала те, що відчувала. Безсумнівно, той же відчували і інші матері, чиї сини були в “каторжних норах”. Якщо вони взагалі що-небудь відчували. Адже у вступі в поему Ахматова пише: “… прокинулася від властивого нам усім заціпеніння”.
Вирок. І відразу сльози ринуть,
Ото всіх вже відокремлена,
Немов з болем життя з серця виймуть,
Немов грубо навзнак перекинуть,
Але йде… хитається… одна…

Начебто і живе, раз “йде… хитається “, але” життя з серця “вийняли. А що живе в серці? Хіба не людська душа? Що ж виходить? Душа гине, а тіло – ні. От і пише Ахматова в розділі “Вирок”:
І впало кам’яне слово
На мою ще живий груди.
А потім йдуть дуже, я б навіть сказала, дуже спокійні рядки: У мене сьогодні багато справи:
Треба пам’ять до кінця вбити,
Треба, щоб душа закам’яніла,
Треба знову навчитися жити.

Неначе лірична героїня складає список справ на найближчий час, як домогосподарка – список покупок. Ніяких емоцій, “адже” вона “була готова”. Тільки, по-моєму, до цього не можна підготуватися. Просто неможливо. До якої ж міри повинна “закам’яніти душа”, вкритися непробивною кіркою байдужості, ненависті? Євангельський сюжет, на який О. визнала себе вправі спертися, розширює масштаби “Реквієму” до вселюдського масштабу. З цієї точки зору вірша “Розп’яття” можна вважати поетико-філософським центром всього твору, хоча і поміщений воно безпосередньо перед “Епілогом”. Лірична героїня звертається до смерті, просить її прийти. Жінці “все одно тепер”. Впевнена, кожна мати біля стін Хрестів не раз серйозно замислювалася про смерть, здатної позбавити від мук і дати спокій.

Ні, це не я, це хтось інший страждає.
Я б так не могла, а те, що трапилося,
Нехай чорні сукна покриють
І нехай віднесуть ліхтарі.
Ніч.

Свідомість ліричної героїні Ахматової роздвоюється. Одна його частина, яка відчуває, страждає, а друга, мисляча, як би спостерігає за стражданням з боку. Але навіть ця частина свідомості не витримує, вона збиває класичний лад вірша і, здається, каже, незрозуміло про що. Що означають “чорні сукна” і ніч без ліхтарів? Може бути, героїні настільки важко, що вона не в змозі висловити свої думки до кінця? Мислити в таких ситуаціях практично неможливо, думки паралізовані горем.

Тихо ллється тихий Дон,
Жовтий місяць входить в дім.
Входить в шапці набакир –
Бачить жовтий місяць тінь.
Ця жінка хвора,
Ця жінка одна,
Чоловік в могилі, син у в’язниці,
Помоліться про мене.
Дізналася я, як обпадають особи,
Як з-під вік виглядає страх…
Посмішка в’яне на губах покірних,
І в сухорлявої смішки тремтить переляк.

Заключна частина “Реквієму” розвиває добре відому в російській літературі тему Пам’ятника, яка набуває під пером Ахматової абсолютно незвичайний – глибоко трагічний – вигляд і зміст. Можна сказати, що ніколи – ні в російській, ні в світовій літературі – не виникало такого незвичайного способу – пам’ятника Поетові, що стоїть, за його ж бажанням, у тюремній стіни. Це воістину Пам’ятник всім жертвам репресій. “Реквієм” Ганни Ахматової – справді народний твір не тільки в тому сенсі, що поема відбила велику народну трагедію, але і по своїй поетичній формі, близькою до народної притчі. Підводячи підсумок, можна додати до сказаного лише слова Віктора Астаф’єва, які в точності передають стан душі ліричної героїні, ідею всієї поеми: “Матері! Матері! Навіщо ви підкорилися дикої людської пам’яті, примирилися з насильством і смертю? Адже найбільше, мужній всіх страждаєте ви про своє первісному самоті у своїй священною і звірячою тузі по дітях “.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Як розгортається трагічна тема в поемі А. А. Ахматової “Реквієм”?

Categories: Шкільні твори

Links