Як думають і говорять “діти сонця” (по п’єсі М. Горького “Діти сонця”)


Порівнюючи роботу письменника над ромуном і п’єсою, Горький відзначав, що, “зчиняя роман, письменник користується двома прийомами: діалогом і описом. Драматург користується тільки діалогом. Він, так сказати, працює голим словом…”. И в самій справі, у кожному художнійном добутку (крім драматургического) можна зустріти портретне описание героїв і їхніх характерів, пейзажні замальовки й різні міркування автора на ту або іншу тему. У драматургічному добутку немає нічого, крім реплік персонажів і коротких авторських ремарок. Але ремарки служать тільки для чи поясненнятателю або акторові обстановки, тому основне значеннєве навантаження произведения лягає на монологи й діалоги персонажів.

Саме з них ми можемо скласти портре героїв, довідатися про їхні характери й поступках, зрозуміти відношення автора до своїх героїв і до подій, покладеним в основу добутку, тобто розкрити основное ідейний зміст п’єси. Починаючи писати, говорив Горький, він видит насамперед людини, його думки, його мовлення. І на підтвердження цього Горький розповідав про те, як виникла ідея написання п’єси “Діти сонця”. Ця пьеса була написана під враженням висказивания молодого фізика Лебедєва: “Ключ до таємниць життя – хімія”. Які ж мовні особливості цієї п’єси?

Яке звучання одержала в п’єсі почута Горьким фраза? Яким образом мовлення персонажів


розкриває їх характери й навіть створює їхні портрети? Горьковская п’єса “Діти сонця” начинается з діалогу Протасова й Романа. І вже з перших двох реплік можна составити подання про те, що за люди перед нами.

“Послухай, двірник! ” – звертається Протасов до Романа. У цьому звертанні й у наступній за ним репліці Романа “Чого?” чітко проявляється несходсту людей, їхня соціальна далекість друг від друга. Аналогічну картину ми бачимо й у заключній сцені.

Тут напруженість дії не соответствует мовлення Протасова. Протасов схвильованийале звертається до Єгора, після того як той його ледь не вбив: “Ви… жахливо дурні, сударь мій”.

Характерне мовлення й інші персонажі п’єси. Особливо виразні мовні характеристики Антонівни, Римми, Меланьи, Тропініна й Назара. Мовлення Антонівни повна просторечий: “уделаешь”, “напустиш вигару”, “двері відчиню”; простих, але влучних порівнянь: “Цукор гризе, як ріпу”, “Самовар висьорбала, зовсім як коня”. Меланья, прагнучи скорити серце Протасова, намагається зрозуміти зміст науки, але через свою малограмотність постоянно плутається в термінах. “Не понітомлю я формулов”, – у розпачі заявляє вона Протасову.

Покоївка Римма, мрія якої – вийти заміж за богатого, намагається говорить “на панський манер”: ” що-з”, “не дурна-з”, ” добре-з”. “Свистить, як змія”, – говорить про неї Протасов. Колишній офіцер, що опустився п’яница, Тропінін, намагаючись продемонстрировать своє “шляхетне” походження, висловлюється витіювато: “тому що щастя превратно…”, “бон вояж”, “до приємного свиданія”. Ще більш мудре мовлення в разбогатевшего купця Назара, що прагне хоч складністю мовлення піднятися до уровня інтелігенції. “От я набув полювання до розширення російської промисловості…

Для чого думаю заводик поставити, щоб пивні пляшки видувати…” Літературні критики відзначають, що характерними особливостями мови драматургических творів Горького являются афористичность, своєрідність позначкафор, оригінальність пунктуації. Яким же образом проявляються ці особенности в п’єсі “Діти сонця”? П’єса, що виросла з афоризму, насичена “крилатими” словами й вираженнями. Афоризми в п’єсі відіграють двояку роль.

Колись всіго вони служать характеристиці персонажів. Афоризми розставляють по місцях основние конфронтуючі групи героїв: з одний сторони – представники народу, з іншого боку – інтелігенція. Персонажам з народу Антонівні, Йогору властиві висловлення, исполненние народної мудрості. Наприклад, Єгор говорить Протасову: “Бородатому нянька – не указ”, бажаючи підкреслити цим, що в Павла повинна бути своя точка зору.

Афоризми Антонівни, людини, що прожили довге життя, нерідко принимают форму прислів’їв, приказок. Своє невдоволення молодою прислугою вона висловлює в такий спосіб: “А тепер усі норовлять у барі, а повадки – як у тварини”. Найбільш близькі до народного афоризми Чепурного, що займає особливе положение в колі персонажів п’єси. Безусловале, ставлячись до інтелігенції, Чепурной більш тісно пов’язаний з народом, часто прощается з ним, знає його вдачу, йому близька народне мовлення.

Тому в його мовленні афоризми філософского змісту, властиві интеллигентской середовищу, переплітаються з житейскими істинами. У бесідах з Лізою він виражает свою філософію, засновану як на міркуваннях, теорії, так і на житейском досвіді. Приклади його афоризмів – “Люди грубі й жорстокі.

Це їхня природа”, “Мастеровие – вони все п’яниці”. Зовсім інакше виглядають афоризми Протасова, Лізи, Волгіна. Філософські афоризми Лізи поетични. “Там, де пролита кров, ніколи не виростуть квіти… там росте тільки ненависть”.

У мовленні Протасова афоризми, філософские по своєму змісті, часто виглядят як уривки з наукових книг. Например: “Тільки в області розуму людина вільна, тільки тоді він – людина, когтак розумна, і якщо він розумний, він чесний. Добро створене розумом, без свідомості – немає добра”.

Є й ще одна цікава особливийность п’єси. Це пунктуація. При читанні п’єси відразу ж впадає в око расстановка тире й дуже велика кількість многоточий. “Так ти – пригрози… Я, мол, тобі дам”, або “Ну, – буде, баба!

Ледвена – удома?”, або “Але – зрозумійте: мені совсем не потрібно, щоб кипіло”. І такі непробичние фрази можна зустріти на каждой сторінці. На перший погляд може здатися, що таке незвичайне розміщення тире потрібна для того, щоб допомогти акторові при исполнении своєї ролі.

Але подивимося повнимательнее не тільки на п’єси, але й на інші твори Горького. У романі “Мати” не менш своєрідне розміщення тире: “Усі люблять близьке, але – у великому сердце й далеке – близько!” або “Ну, це вуж – нічого не поробиш”.

У чому ж все-таки зміст такого розміщення тире? Мені здається, що тире служить письменникові для того, щоб розділити фразу на дві рівні за значенням частини. Звичайно фраза має таку будову, коли наголос падає на її кінець, а початок залишається здарним. У Горького ж, як мені здається, обидві частини фрази виявляються завдяки тире під наголосом.

Це надає якусь невловиму вагомість, навіть важковесность мовлення. Що стосується многоточия, те його роль також полягає в тім, щоб розділити фрази на окремі частини. Читаючи п’єсу, ми почуваємо, як персонажі начебто обдумивают кожне слово, перш ніж його вимовити. За цим угадується барисятельность і докладність волзького характеру Горького. Отже, проаналізувавши текст п’єси “Дети сонця”, можна дійти висновку, що їй властиві ті ж риси, що й всієї драматургии Горького в цілому: афористичность, влучність образів у метафорах, особливості пунктуації.

Всі ці прийоми Горький застосовує для того, щоб яскравіше й більш опукло виписать своїх героїв



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Як думають і говорять “діти сонця” (по п’єсі М. Горького “Діти сонця”)

Categories: Твори з української літератури

Links