“Як добре те, що смерті не боюсь я” – програмний та етапний вірш Василя Стуса

І. Життєві принципи В. Стуса. (У цій поезії стисло викладено життєве кредо В. Стуса, його духовні принципи і ніби накреслений власний трагічний, страд­ницький життєвий шлях. Зі скупих, стриманих рядків постає образ мужньої людини, патріота-борця, який вірить у свою правоту та її майбутню перемогу. Вірш сприймається як своєрідний монолог:

Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест…)

І! Біблійні мотиви. (Біблійний образ тяжкого хреста через асоціацію з образом Христа, який сам ніс свій тяжкий хрест, утверджує справедливість

справи, за яку боровся герой. Моральну силу вистояти, не схилитися дає героєві переко­наність у тому, що правда – за ним, що він жив гідно

…і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття.)

ІІІ. Ліричний герой твору – борець! (Василь Стус, перебуваючи в неволі, теж ві­рить. що, нехай і після смерті, проте стане відомим своєму народові, повер­неться до нього з холодних табірних снігів. Невипадково образ смерті у цьому вірші творить поетичне кільце: починається поезія словами ліричного героя про ге, що він не боїться смерті, а наприкінці – до народу прийде, коли в смерті обернеться до життя.

І справді, його гірке посмертне повернення на любу Україну – в рідну землю – було безмежно сумним і водночас тріум­фальним. Поет мав право сказати, що він “жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття”. Смерть він розуміє як перехід у вищу духовну якість, рівновелику вічності.)

ІV. Призначення поета на землі. (Ліричний герой у вірші ототожнюється із самим В. Стусом, як колись Т. Шевченко визначав своє призначення:

Ходімо дальше, дальше слава, А слава – заповідь моя.

(“Доля”)

Слава – це народне визнання, вдячність людей за віддане їм життя, за напи­сані для них поезії.)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

“Як добре те, що смерті не боюсь я” – програмний та етапний вірш Василя Стуса