Я хочу розповісти про свою бабусю

Її кличуть Зоя Олексіївна, і працює вона вихователем у школі-інтернаті. Робота ця настільки ж складна, наскільки важлива, тому що в інтернаті багато дітей-сиріт і хлопців з неблагополучних сімей. Бабуся часто розповідає нам про забавні або неприємні випадки на роботі. В інтернаті діти живуть п’ять днів, а додому їх забирають тільки на вихідні. Але є хлопці, які так нудьгують по будинку, що готові зробити втеча зі школи. Вони пропадають, не попереджаючи нікого, і тоді бабуся, придя додому, п’є корвалол і валеріанку, поки батьки втікача не подзвонять у школу або він сам, нагулявшись, не повернеться. Бабуся дуже переживає за таких хлопців, тому що боїться, що вони потраплять “під вплив вулиці”.

Бабуся намагається, щоб дітворі в інтернаті було затишно й весело. Вона часто пече будинку печиво й пригощає своїх хлопчиськ і дівчисьок, придумує різні конкурси й свята, утішає в горі й нещастях. Вона дуже любить хлопців зі свого класу, і вони платять їй тим же. Найбільше дітворі подобається, коли бабуся розповідає Казки, яких вона знає безліч

А ще бабуся завела у своєму класі традицію, що дуже полюбилася інтернатським малятам. На щодня рожденья в її класі ми будинку готовимо маленький подарунок “від чарівника”. Це може бути книжка, мішечок із цукерками, невелика іграшка. Хлопці в інтернаті з нетерпінням чекають звісток від нашого чарівника,

тому що вдома багатьом з них подарунків взагалі не даруються

Я пишаюся своєю бабусею, що все життя присвятила своїй улюбленій справі – вихованню дітей

Людина, що любив мене більше всіх на світі,- це моя бабуся. Вся її зовнішність говорила про доброту, пещення й м’якість характеру. Вона була середнього росту, повненька, але дуже рухлива й енергійна: за день устигала переробити купу домашніх справ. Ніжні й м’які руки бабусі, що часто обіймали мене, уміли все: і стирати, і забирати, і пекти пироги. Її карі очі рідко були строгими, вони випромінювали доброту, любов і пещення. Властивій бабусі гумор у мінути веселощів міняв її вигляд. Більші темні очі зверталися в темні щілинки, чорні брови піднімалися нагору, рот розкривався в посмішці, оголюючи білі рівні зуби, і лунав задерикуватий сміх. У моєї бабусі були гарні чорні волосся, у молодості вона заплітала їх у довгі коси. До останнього дня життя в неї не було сивих волось. Я часто згадую свою бабусю й шкодую, що люблячі нас люди зрештою йдуть із життя, залишаючи нам лише спогаду

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Я хочу розповісти про свою бабусю