Я вірю у відродження рідного краю (Звернення)


До вас звертаюся, до тих, хто живе в моїй рідній Україні! До тих, хто тисячолітнім корінням вріс у цю благодатну землю, до тих, кого доля занесла з інших країв, але Україна стала для них рідною домівкою. До вас моє слово, моє прохання, моє благання. Боже, допоможи знайти відповідні слова, щоб вони краще відобразили суть того, про що я хочу сказати. Відродимо нашу рідну Україну, бо земля наша, хоч і розпинали її не раз на хресті історії, лишилася святою і люблячою для всіх, хто оселявся на ній.

Відродимо Україну, бо ми завжди були народом на цій Богом даній нам землі, і рідне блакитне небо хай пошле нам силу для життя й наснагу бути мудрими та сильними. Обов’язково відродимо Україну, бо лунають пророчі Тарасові слова: “Не вмирає душа наша, не вмирає воля”.

Ми вже встали з колін, розірвали пута, якими нас упродовж трьох століть стримували, ми маємо високо піднести голови, як це одвіку було написано нам на роду. Відійдуть у минуле нинішні крикуни й балакуни, лишимося ми, звичайні громадяни України, щоб далі наполегливо продовжувати відродження рідного краю.

Блакитне небо над нами – ніби праведна душа народу, яка дочекалася змін. Не зганьбімося й щиро та наполегливо працюймо заради свого кращого майбутнього та прийдешніх поколінь.

Відродимо Україну, вона варта того, аби бути серед кращих розвинених країн світу. Будьмо гідними будівничимиї


А для цього маємо бути освіченими, знаючими й мудрими, щоб країна пишалася своїми синами та доньками, а не присоромлено вибачалася за непоправні дії невихованих політиків-вискочок.

Україна гідна того, щоб у світовому співтоваристві її представляли наші обранці – люди високої моралі, честі й гідності. Ось асфальтовою дорогою ми піднялися на невисоку гору. Далі сірою стрічкою шосе сповзає в долину між рідкими заростями лісосмуг обабіч шляху. Літнє сонце палахкотить десь угорі, щедро сипле промені на живодайну землю, ніби притрушує золотавим пилом поля.

Це прекрасний час, коли урожай на полях починає тужавіти, набиратися сили й готуватися до свята: я готовий – беріть менеї І виїдуть у поле статечні комбайни, неквапом будуть ходити з краю в край, наповнюючи свої бункери добірним зерном. Повітря буде напоєне запахом зібраного хліба та соломи. Машини снуватимуть човниками від комбайнів до зерносховищ. Робота триватиме вдень і вночі, поки не буде зібране все збіжжя.

Аж ось промайнув невеличкий ставочок/із кількома білими ліліями та невеликою кладочкою біля берега. Водяні красуні на темному плесі ставка ніби свічечки палають чистим і ніжним пломінцем. Зелена трава довкола ставка теж ніби спалахує різними вогниками: ближче до води жовтим квітом, луговими бузковими фіалками, подалі від води мерехтить блакиттю петрів батіг, білявий деревій та біло-жовтий буркун прилаштувалися ближче до стежки. А там де-не-де зблискує внизу конюшина своїми чарівливими кульками-голівками. Куди не глянь – усе буяє!

Поля міняться різними барвами: жито половіє сіруватим серпанком, жовте колосся ячменю почало хилити свої голови донизу, яріють соковитою зеленню плантації цукрових буряків, гречка викидає останнє своє квітування. Далеко видніється баштан, що повикочував смугасті кавуни на грядки огудини, яка ніби принишкла й дослухається, чи достатньо вона дала води й цукру із землиці. По краях лану то соромлива волошка вигляне з-за колоска, то сокирки привітно кивають своїми яскраво-синіми квіточками.

Рідна, прекрасна земле моя! Ти створена для добра, мені дана для того, аби я творив також добро, аби праця рук моїх була не на шкоду святій землі, де б я не був і що б я не робив. Життєдайними силами ти тримаєш нас, людей, на своїх долонях. Будьмо ж гідними такої шани від землі!



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Я вірю у відродження рідного краю (Звернення)

Categories: Нові твори

Links