“Я ліру присвятив народу своєму” Варіант I


Іди у вогонь за честь Вітчизни. Н. А. Некрасов Творчість Н. А. Некрасова становить целую епоху в історії російської літератури. Його поезія була вираженням нового часу, коли на зміну класу, що йде, дворян у громадське життя країни прийшли різночинці. Для поета воєдино зливалися поняття Батьківщини й трудового народу – годувальника й захисника російської землі. Тому так органічно патріотизм Некрасова з’єднаний із протестом проти гнобителів селян. У своїй Творчості Н. Некрасов продовжувала традиції великих попередників – М. В. Ломоносова, К. Ф. Рилєєва, А. С. Пушкіна, М. Ю. Лермонтова, – считавших “цивільний сан” найвищим. Ще в 1848 році в одному з віршів автор порівнює свою поезію з образом селянки

Його музі близькі лиха й страждання простих людей. Вона сама – одна з багатьох тисяч знедолений і пригноблених: Учорашній день, години в шостому, Зайшов я на Сінну; Там били жінку батогом, Селянку молоду. Ні звуку з її грудей, Лише бич свистали, граючи, И Музі я сказав: “Дивися! Сестра твоя рідна”.

Цим віршем Некрасов почав свою дорогу в поезії, з якої вже не згорнув ніколи. В 1856 році вийшов другий збірник поета, що відкривався віршем “Поет і громадянин”, надрукованим більшим шрифтом. Цим як би підкреслювалася роль вірша в збірнику. “Шляхетна й сильна річ. Так і гуде мотив всієї його музи”, – писав один із сучасників поета А.


Тургенєв, познайомившись із добутками цієї книги

“Поет і громадянин” є найбільш яскравим, чітким і певним вираженням цивільної позиції Некрасова, його розуміння цілей і завдань поезії… Вірш являє собою діалог Поета й Громадянина, з якого стає ясно, що Громадянин чуйно вловлює зміни, що відбуваються в суспільстві. “Який час наступило”, – з наснагою говорить він. Громадянин уважає, що борг кожного перед суспільством не бути байдужим до долі вітчизни

Тим більше це борг поета, якого Природа й доля нагородили талантом і який повинен допомагати відкривати істину, запалювати серця людей, вести їхньою дорогою правди. “Громи пороки сміло”, – призиває Громадянин Поета. Він намагається розбудити равнодушно сплячу душу Поета, що пояснює свою суспільну пасивність бажанням створювати “сьогодення”, “вічне” мистецтво, далеке від пекучих питань сучасності. Тут Некрасов стосується дуже важливої проблеми, породженою новою епохою

Це проблема протиставлення суспільно значимої поезії “чистому мистецтву”. Суперечка між героями вірша – ідейний, суперечка про життєву позицію поета, але він сприймається ширше: не тільки поета, а будь-якого громадянина, людини взагалі. Справжній громадянин “як свої, на тілі носить всі виразки батьківщини своєї”. Поет повинен соромитися… у час горя Вроду долин, небес і моря И пещення милої оспівуватися

Афоризмом стали некрасовские рядка: Поетом можеш ти не бути, Але громадянином бути зобов’язаний. З тих пор кожний теперішній художник звіряє по них щиру цінність своєї творчості. Особливо зростає роль поета-громадянина в періоди великих соціальних бур і суспільних потрясінь. Давайте оборотний погляд у сьогоднішній день. З якою пристрастю, розпачем і надією, з якою люттю ринулися наші письменники й поети, художники й артисти на боротьбу з віджилими догмами за створення оновленого, гуманного суспільства!

И нехай їхні погляди часом діаметрально протилежні й не з усіма можна погодитися, але шляхетна сама спроба нехай із працею, помиляючись і оступаючись, знайти вірний шлях руху вперед. Для них “громадянина сан” настільки ж високий, як у ломоносовские, пушкінські й некрасовские часи. “Сам задушевним і улюбленим” назвав Некрасов “Елегію” – один зі своїх останніх віршів. У ньому поет із глибокою гіркотою міркує про причини дисгармонії в суспільстві. Прожито життя, до Некрасова прийшло мудре, філософське розуміння буття

Але безправне положення народу, його життя, відносини між поетом і народом як і раніше хвилюють автора. Пускай нам говорить мінлива мода, Що тема стара “страждання народу” И що поезія забути її повинна, Не вірте, юнака! Не старіє вона, затверджує він. Відповідаючи всім коливної й що сумнівається, що поезія може якось серйозно вплинути на життя людей, воно писав: Пускай завдає шкоди ворогові не кожний воїн, Але кожний у бій іди! А бій вирішить доля.. И Некрасов до останніх митей свого нелегкого життя залишався воїном, що наносить удари по царському самодержавству кожним рядком своїх добутків. Муза Некрасова, що так чуйно озивається на чужий біль і чужу радість, не склала своєї поетичної зброї й у наші дні, вона на передньому краї боротьби за вільного, щасливого, духовно богатого людини



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Я ліру присвятив народу своєму” Варіант I

Categories: Нові твори

Links