Я б побажав тобі когось отак любити, як я тебе люблю – за поезією В. Симоненка ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО


ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО

“Я б побажав тобі когось отак любити, як я тебе люблю…”

(за поезією В. Симоненка)

Неординарною й пристрасною, вогневою і ліричною ввійшла поезія Василя Симоненка в нашу літературу. Адже витоки її йдуть із глибин народного життя, вона є часткою нашого буття, часткою повітря, яким ми дихаємо, нашими помислами й чарами, якими ми живемо. В. Симоненко став сурмачем післявоєнного покоління, того, що дітьми вийшло з заграв страхітливої війни.

Зболений ранніми болями, одержимий жагою любові до матері Вітчизни, він розкрив свої почуття в слові пекучому й шаленому:

Дай мені у думку динаміту,

Дай мені любові, дай добра…

Все одно ті скарби по краплині

Я тобі закохано віддам.

Його любов до України – це любов молодого патріота. Україна для поета – це земля-мати, святиня, яка дає сили й снагу, відкриває глибінь роздумів і народжує художні барви. У відданості їй, народові – синівське щастя, честь, сумлінність і шляхетність. Випоєний соками рідної землі, духовно багатий, сповнений почуття гідності, він очима господаря й спадкоємця дивиться на великі звершення свого народу, на його історію і його майбутнє. І коли поет пише про це, то віриш кожному його слову.

Я живу тобою і для тебе,

Вийшов з тебе, в тебе перейду,

Під твоїм високочолим небом

Гартував я душу молоду.

Його твори, присвячені


Батьківщині й народові, пройняті високим розумінням патріотичного обов’язку, внутрішньою переконаністю й вірою у високі ідеали. Цю любов до рідної землі поет висловлює у вірші “Грудочка землі”.

Ті пісні найперші вчили

Поважати труд людський і піт,

Шанувать Вітчизну мою милу,

Бо вона одна на цілий світ.

В. Симоненко нещадний до ворогів Батьківщини й рідного народу:

…Ви, байстрюки катів осатанілих,

Не забувайте, виродки, ніде:

Народ мій є! В його гарячих жилах

Козацька кров пульсує і гуде!

За натурою Василь Симоненко – боєць. І тому зрозуміло, що його творче кредо:

Вітчизна – не хтось і десь,

Я – Вітчизна.

У поезіях В. Симоненка звучить тема любові до матері, до мови, він ніжно закоханий у дівчину милу, але вище за все поет ставить рідну Батьківщину.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Поет поспішав творити добро, ненавидячи все зле, він проголошує гімн добру. Це до нас звертається В. Симоненко з питанням, що водночас містить і відповідь: “Ти знаєш, що ти – людина?”

Поезії В. Симоненка палатимуть вогнем душі завжди, бо любов до Вітчизни, народу й творчої праці – нетлінна. З іменем України в серці поет живе, пише, творить, любить, ненавидить.

Коли крізь розпач випнуться надії

І загудуть на вітрі степовім,

Я тоді твоїм ім’ям радію

І сумую іменем твоїм.

Понад тридцять років минуло з того дня, як помер Василь Симоненко. Але його творчість живе, не затьмарилася з роками поетична зоря сина українського народу. Їй відкритий шлях до юнацьких сердець, до народу, до України, яка навіки увінчала поета своєю любов’ю. Справді, молодий витязь землі української й народу рідного і сьогодні вітає життя:

Здрастуй, сонце, і здрастуй, вітер!

Здрастуй, свіжості нив!

Я воскрес, щоб із вами жити

Під шаленством весняних злив.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Я б побажав тобі когось отак любити, як я тебе люблю – за поезією В. Симоненка ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО

Categories: Твори з літератури

Links