Художня своєрідність роману Гриммельсгаузена “Симплициссимус”


В історії Німеччини XVII століття називають самим похмурим періодом, пов’язаним із Тридцятирічною війною (1618-1648), коли країна стала своєрідним полігоном для військ Данії, Англії, Швеції, Франції. Вестфальский мир, ув’язнений 24 жовтня 1648 року, розділив Німеччину на безліч дрібних князівств. “В XVII столітті вже не вільні міста, а князівські двори, що опиралися переважно на феодальні елементи, задавали тон у суспільному й культурному житті країни. Численні потентати, що представляли собою німецький абсолютизм, не жалуючи засобів, прагнули наслідувати пишноти європейських королівських дворів, і насамперед двору французького короля”[15]. Про розвиток єдиної держави не було й мовлення. У результаті наступає економічна й політична криза

Наслідку Тридцятирічної війни були дуже важкими. Тому й настрою, відбивані літературою, – набагато похмуріше, ніж у європейській літературі того часу в цілому. У пошуках морального й цивільного ідеалу поети й письменники Німеччини звертаються до літератур Італії, Іспанії, Англії. У підсумку проблема створення національної літературної мови, що стояла перед діячами культури й раніше, стає більше гострою. Латинізми й галліцизми наводнили німецька Мова, зробили його малозрозумілим самим німцям. Проблема настільки загострилася, що буквально напередодні Тридцятирічної війни з’явилося “Плодоносне


суспільство”, головною метою якого стало очищення рідної мови й збереження його самобутності

Таким чином, трагічні відчуття життя народжували не тільки жахи Тридцятирічної війни, але й занепад німецької культури, відсутність єдиної німецької ідеї, навколо якого могло б консолідуватися суспільство

Проблеми часу намагалися виразити такі поети, як Мартін Опиц, Пауль Флеминг, Фрідріх фон Логау, Иоганн Клай, Християн Гофмансвальд і багато хто інших. Вони належали до різних літературних напрямків, але всіх їх зближало одне – біль за долю Німеччини, усвідомлення загибелі країни, настання духовної й моральної кризи. Зокрема, у вірші А. Грифиуса “Велич і незначність мови” робиться спроба знайти відповідь на питання про причини нещасть людей. Відповідь носить філософський характер. Визнаючи унікальність людини у світі завдяки його володінню мовленням, поет у цьому ж бачить і причину його страждань. Використовуючи риторичні питання в сполученні з окличними реченнями, що передають вищу напругу в переживанні поета, Грифиус намагається передати розпач, що охопив його від усвідомлення істини

Діячі культури Німеччини XVII століття були переконані, що виправити суспільство можна. Потрібно лише дати можливість людям одержати утворення, дати їм зразки високого мистецтва. Так, у Творчості Мартіна Опица (1597-1639) уперше пролунала думка про необхідність утворення й виховання сучасників на матеріалі античної і європейської культури й літератури епохи Відродження. У своїх добутках він не тільки писав про любов, у чому сам себе неодноразово дорікав, але й про гору вітчизни, ніколи славною, а тепер, що стала видобутком іноземців

Настрою часу відбив і німецький роман XVII століття. Одним з найцікавіших авторів, що дотепер залишаються загадкою для дослідників, був Ганс Якоб Кристоффель Гриммельсгаузен (1621 або 1622-1676). По зауваженню А. А. Морозова, у німецькій літературі довгий час залишалося невирішеним питання про ім’я автора роману “Симплициссимус”. І тільки в 1835 році в листі до Адальберту Келлеру Германн Курц, поет і історик, припустив, що “під безліччю псевдонімів Грейфензона ховається щире ім’я Кристоффеля Гриммельсгаузена”[17].

Про життя Гриммельсгаузена відомо небагато. “Перші документальні свідчення про Гриммельсгаузене ставляться до 1639 року, коли він виявився в гарнізоні міста Оффенбург (у Шварцвальде), куди, імовірно, добрався із залишками імперських військ”[18] під час Тридцятирічної війни. Був конюхом, мушкетером, служив писарем у коменданта міцності, оскільки мав гарний почерк. Із середини 1648 року визначається на службу в полк барона фон Эльтера як секретар полкової канцелярії. 30 серпня 1649 року жениться на Катарине Хеннингер. У тому ж році став керуючим у маєтку свого колишнього командира Гансу Шауенбурга в Ренхтале. У цій посаді прослужив до 1661 року

З 1663 по 1665 рік Гриммельсгаузен – “экономус” в Уленбурге. В 1666 році він відкриває трактир “У срібної зірки”. Батько сімох дітей, Гриммельсгаузен завзято шукав службу, тому що трактир приносив маленькі доходи. З літа 1667 року він став претором (старостою) у Ренхене, де прожив до кінця життя й написав майже всі свої добутки. Помер Гриммельсгаузен улітку 1676 року. У церковній книзі зберігся запис, зроблена священиком Каспаром Бейером: “У літо 1676 сімнадцятого серпня почив у Господові гідний Иоганн Кристоф фон Гриммельсгаузен, досить обдарований і многоучений чоловік, бургомістр цього місця. І хоча він через військові занепокоєння викликався в ополчення, а його діти розсіялися в усі сторони, однак ж по Божому призволенню зібралися всі сюди. І їхній батько, причастившись святих таємниць, умер і був похований. Так спочиває у світі душу його”[19]. На жаль, не збереглася могила, немає й жодного достовірного портрета письменника

До літературної праці Гриммельсгаузен прилучився досить рано, але тільки з 1667 року властиво й починається його активна творча діяльність. З 1667 по 1675 рік він видав 19 книг, у тому числі 9 романів, кілька трактатів і цікавих брошур. Становив народні календарі, опираючись на свої багаті знання. В історію світової літератури Гриммельсгаузен увійшов як автор роману “Пригоди Симплиция Симплициссимуса” (1669).



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Художня своєрідність роману Гриммельсгаузена “Симплициссимус”

Categories: Нові твори

Links