Художня своєрідність прози Л. Н. Андрєєва
Леонід Андрєєв – дуже своєрідний письменник. Кожного, хто вперше бере в руки книги з його повестя-мі й оповіданнями, з перших сторінок вражає необык-новенно оригінальний талант письменника, у якому з-единились у єдине ціле два головних чи напрямки-тературы початку XX в. – реалізм і символізм. Це вудь-вительное сполучення непоєднуваного додало творче-ству Андрєєва особливий колорит. І колорит виражається в тім, що всі образи, що з’являються в добутках письменника, вражають своєю простотою, життєвої правий-дой, одночасно несучи величезну
В Андрєєва душу людини – це зовсім не прекрасний мир, де царюють гуманізм і любов до ближнього, а страшна прірва, де живуть злі, нико-му не підвладні сили. Внутрішній мир людини на^-стільки страшний, що Андрєєву знадобилися два симво-ла, щоб показати його. Безсумнівно, ці символи – стіна й безодня, які повторюються в багатьох його произведе-ниях, наприклад в однойменному
Згідно миро-погляду цього письменника, у сучасному суспільстві людин приречений на самотнє існування, вслід-ствие якого особистість поступово деградує. Ця тема знайшла найбільш яскраве відбиття в таких расска-зах, як “Великий шолом”, “Оповідання про Сергія Петрови-Че” і інших. Так, в “Великому шоломі” байдужість лю-дей друг до друга доведено автором до абсурду. Півроку люди регулярно грають один з одним у карти й при цьому не знають про своїх партнерів навіть елементарних речей
Тому, коли один з партнерів умирає, інші навіть не знають, де він живе й кого повідомити про злучивши-шемся, тому збираються шукати сто адреса через по-ліцейську ділянку. Герої Андрєєва – це живі алегорії, вони соеди-няют у собі всі можливі й неможливі отрицатель-ные риси як фізичного, так і морального харак-тера. Каліка Трифон з оповідання “Життя Василя Фи-Вейского” огидний і мерзенний як у своєму зовнішнім каліцтві, так і у внутрішньому
Він плазує перед навколишніми, як змія, і здатний навіть на вбивство. Іуда Искариот з однойменного оповідання, навпаки, вражає читача тим, що так дивно з’єднує в собі фізичне каліцтво, тонку, раниму душу й хіт-рый розум, здатний на зрадництво. Цей образ вооб-ще вважається одним із самих суперечливих, слож-ных і незвичайних в Андрєєва. Письменник по-своєму витлумачує євангельські з-буття, роблячи образ Іуди більше складним і неоднознач-ным. В Андрєєва Іуда Искариот двоїстий: формаль-але він зрадник, але по суті – єдиний відданий Ісу людина
Іуда не вірить у добрий початок у людях, і це невір’я штовхає його на експеримент: Іуда претак-ет Христа, щоб перевірити, чи здатний хто-небудь із його “вірних” учнів або численних последо-вателей пожертвувати своїм життям для порятунку учи-теля. Він до останньої мінути сподівається, що люди співай-мут, що вони творять, одні – дією, а інші – без-дією, але чуда не відбувається. Незважаючи на те, що критики обвинувачували письменника в складності й громіздкості мовлення, з його оповідання не можна не забрати, не додати жодного слова – це приве-дет до істотного перекручування значеннєвої суті. Кро-Ме того, відмітною рисою Л. Н. Андрєєва є й те, що він постійно зміщає акценти, загострюючи вни-мание на другорядних деталях
(2 votes, average: 3.50 out of 5)