Художня майстерність Тургенєва у романі “Батьки й діти”

У портретній майстерності Тургенєв почасти перегукується з Гоголем. Портрети в романах Тургенєва різні. По-перше, це деталізований портрет з точним описом індивідуальних зовнішніх ознак, розрахованих, головним чином, на зорове враження й супроводжуваних невеликими коментарями

Герой або героїня, яких Тургенєв зображує сатирично, звичайно з’являються, як і в Гоголя, коли вже намальований відповідне тло й читач із, що передує опису обстановки склав собі певне подання про їх. Тільки після того як було сказано про місто, його вулицях, про будинок і кімнату, у якій живе Кукшина, Тургенєв малює її портрет: “На шкіряному дивані напівлежала дама, ще молода, білява, трохи розпатлана, у шовковому, не зовсім охайному, плаття, з великими браслетами на коротеньких руках і кружевною косинкою на голові. Підкреслюючи ряд невідповідностей у зовнішньому вигляді Кукшиной (молода – трохи розпатлана; у шовковому – не зовсім охайному платті, що знижують її образ деталей (“круглі очі, між якими сиротливо червонів малюсінький підійнятий носик”), Тургенєв дає авторський коментар до портрета, що розростається в сатиричну характеристику від імені Базарова й автора: “Базарів поморщився… Мимоволі хотілося запитати в їй: “Що ти, голодна? Або нудьгуєш? Або боїшся? Чого ти пружишься?” (Глава XІІІ).

Для характеристики героїв автор використає різноманітні

лексичні й фразеологічні засоби( прислів’я й приказки, ідіоматичні вираження або архаїзми й простоліття). Так, у мовленні Павла Петровича Кірсанова багато специфічних слів і виражень, характерних для поміщицького лексикона XІX століття. Ці вираження він уживає, перемішуючи їх зі словами літературної мови. Замість загальнонародного цей, цим Павло Кірсанов говорить эфтим, эфто, замість принцип – принсйп; дуже часто він прибігає до витиеватим зворотів мовлення, наприклад: “А от извольте вислухати. На початку вашого перебування в будинку мого брата, коли я ще не відмовляв собі в задоволенні розмовляти з вами…”; “Ваші слова рятують мене від деякої сумної необхідності…”; “Відчутно вам зобов’язаний” і т. д. Замість “Ви все жартуєте” Павло Петрович говорить Базарову: “Вам все желательно жартувати”; замість “попереджаю вас” – “уважаю боргом попередити вас”.

Такі вираження, як “извольте”, “дозвольте полюбопитствовать”, “личить”, ” не маю честі знати”, ” чине завгодно подарувати”, “уважаю боргом” і т. п., представники дворянської аристократії вважали ознакою вишуканий і світський тони, Тургенєв не тільки відтворює лексикон Павла Петровича, але й пояснює його походження. “У цій примсі, – пише автор, – позначався залишок переказів Александровского часу. Тодішні тузи, у рідких випадках, коли говорили на рідному язъгзе, уживали одні – эфто, другие-эхто: ми, мол, корінні русаки, і в той же час ми вельможі, яким дозволяється зневажати шкільними правилами…” (Глава X).

Стиль мовлення англомана Павла Петровича, іронічно настроєного до всього вітчизняного, відрізняється також достатком іноземних виречень, прислів’їв, приказок, нерідко штучно перемішаних з росіянці лексикою

Уникаючи різких, кричущих епітетів, Тургенєв використає як визначення до абстрактних іменників настільки ж відвернені, що здебільшого ставляться до області емоцій прикметники або дієприкметники, наприклад, “глухі ридання”, “холодний жах”, “витончена смиренність”, “чарівна веселість”. Сполучення абстрактних, що не б’ють в очі своєю новизною визначень із подібними ж обумовленими словами, завдяки їхній однотипності, не роблять враження несподіванки й оригінальності, але Тургенєв до цьому й не прагне. Письменник хоче підкреслити, що мова йде про звичайні людські емоції. Однак в. залежності від авторського задуму на тлі подібних словосполучень з’являються і яскраві, несподівані визначення, те лірично, те сатирично пофарбовані, наприклад, “буде з його губернського фіміаму”, “чиновник у благонамереннейше-застегнутом віцмундирі”, “сладкоглазий старий”, “прилизаної особи”, “фешенебельний час для прогулянки”. Сатиричне фарбування досягається в наведених прикладах розходженням і далекістю друг від друга сфер,, у яких звичайно вживаються обумовлені й визначальні слова

Більшу роль у мові роману грають порівняння. Опираючись на традиції усної поетичної творчості народу, Тургенєв черпає більшість порівнянь із навколишньої людини миру, наприклад: “схудлі, шорсткі, немов обгризені, корови жадібно щипали траву по канавах”; “ми тепер голодні, як вовки”; “Васько, хлопчик років семи, з белою як льон головою…”; “Її коса (княгині Р.) золотих кольорів І важка, як золото, падала нижче колін”; Фенечка “виглядав як звірок”; “Дуняша… поглядала на нього, пробігаючи мимо перепелочкой”; “Двірські хлопчиськи бігали за “дохтуром”, як собачки”.

При з’ясуванні основного конфлікту “Батьків і дітей” не можна обмежитися алгебраїчним рішенням проблеми: “теорія розбивається об життя”. Все питання п тім, яка саме теорія, яке її соціальний і політичний зміст

На відміну від консервативно-ліберального табору, демократичні журнали розійшлися в оцінці проблем тургеневского роману: “Сучасник” і “Іскра” побачили в ньому наклеп на демократів-різночинців; “Російське слово” і “Справа” зайняли протилежну позицію

Провідні критики журналу “Сучасник” не могли відгукнутися иа роман “Батьки й діти”; Добролюбов до цьому временя вмер, а Чернишевський був арештований. З рядом статей про роман Тургенєва в “Сучаснику” виступив М. А. Антонович. У своїх статтях (“Асмодей нашого часу”, “Промахи”, “Лжереалисти”, “Сучасні романи” )рл> керувався рядом тактичних міркувань, що не дозволили йому з достатнім ступенем об’єктивності оцінити роман Тургенєва. І хоча ідейно-політична передумова М. Антоновича була вірної, эстетические принципи критика при підході до роману виявилися протилежними эстетическим принципам Чернишевського й Добролюбова: М. Антонович підмінював по суті те, що фактично було відбито у романі, тим, що, на його думку, хотів сказати автор. Критик вивчив задум письменника, але досить поверхово проаналізував результат, тобто сам роман. Полемічна роздратованість М. Антоновича привела до того, що б став заперечувати соціальну значимість і навіть художню цінність роману, дорівнявши його до ретроградного роману бездарного письменника В. І. Аскочеиского, і навіть назвав “Батьки й діти” родоначальником антинігілістичних романів. М. Антонович перекручено витлумачив і образ Базарова, порахувавши героя ненажерою, базікою, циніком, п’яничкою, хвастунишкой, жалюгідною карикатурою на молодь, а весь роман – наклепом на молоде покоління

Вірно вказавши на досить істотні сторони тургеневского задуму, продиктовані класовою тенденцією письменника, Антонович у той же час не звернув уваги – ні на протиріччя у світогляді Тургенєва, ні на боротьбу між його класовою тенденцією й реалістичним зображенням життя. Природно, що така полемічна однобічність, навіть при вірній “подібній політичній позиції, перешкодила критикові об’єктивно оцінити проблематику роману.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Художня майстерність Тургенєва у романі “Батьки й діти”

Categories: Шкільні твори

Links