Художня майстерність автора у кіноповісті О. Довженка “Україна в огні”

Читаєш кіноповість “Україна в огні”, дивуєшся і захоплюєшся. Якою поетичною силою, художньою майстерністю треба володіти автору, щоб читач усім серцем проникся болями і трагедіями народу, думав над проблемами твору, як над своїми власними, що зачіпають за живе, болять, як рани.
Сценарій фільму “Україна в огні” складається з п’ятдесяти епізодів-картин, а кожна з них – з певної кількості кінокадрів. Але це ще й кіноповість, тому можна говорити про розділи. Епізоди, що лягли в основу цих розділів, – надзвичайні, виняткової сили, що виростають до символів: люди у ярмах і шлеях у середині XX століття орють землю; цнотлива і скромна дівчина відчайдушно пропонує себе першому стрічному, але нашому воїну, щоб не дістатися ворогові; хлопець обіцяє коханій повернутися до неї за будь-яку ціну, хоч бронзовим пам’ятником за вікном; двоє українців душать один одного на колючому дроті концтабору за переконання; батько записує дочку на німецьку каторгу; син-дезертир вбиває власного батька; мати гонить сина-поліцая дрючком у партизани. Світ знову розколовся на “своїх” і “чужих” незалежно від ступеня кровної спорідненості. То ж кожна така картина – відображення кричущих протиріч, якими сповнене життя нашого народу, відображення безмежної як зовнішньої, так і внутрішньої трагедії України. Прийом контрастів, часто вживаний автором, виправдовує себе у творі, бо саме це стало основою негараздів, “суперечливих трагедійних стиків” у нашому суспільстві під час війни.
Батальні сцени описані Довженком із неабияким знанням стратегії і тактики ведення бою. Ось лише один приклад:
“Огонь… Огонь… Огонь. Танки репались і перекидались, і горіли, як на страшному суді. Горіло залізо, горіла сталь. Шалений вогонь гніву й пристрасті битви надавав бійцям такої велетенської сили, що важкі гармати вертілись у них у руках, як іграшки.
Літали зграї переляканих, знавіснілих птиць. Лисиці дрижали в норах… Вовки в кущах, наївшись людського м’яса, припадали черевами до землі. …Вони повзали, не сміючи навіть вити, і клацали зубами. Вовчиці плакали.
Такий страшний був світ у бою. Одна лише людина могла витерпіти бій. Тут боролося безсмертя із смертю”.
У поетичній стилістиці сценарію чільне місце належить метафорі, персоніфікації та алегорії. їх зустрічаємо скрізь у творі: “Степи гнівом утоптано та прокляттям, та тугою, та жалем”, “на другий день затужила вся вулиця”, “плакав вагон”, та й сама назва твору метафорична – “Україна в огні”.
У композиції письменник використовує й такі прийоми, як описи сну чи видіння. Вони виконують роль ретардації (гальмування) дії для глибшого її осмислення (тяжкопораненому Василю Кравчині на операційному столі ввижається-пригадується, то як його витягають із палаючого танка, то як він керує атакою, то як падає від вибуху ворожої гранати.
Сон Ернста фон Крауза про те, як його піймали партизани і покарали за скоєне, є передбаченням подій, що незабаром стануться.
У кіноповісті більша, ніж у звичайному епічному творі, роль підтексту – він посилює психологізм твору. Так, замість тривалого діалогу між Запорожцем і Забродою, в якому було б передано всю напругу їхньої взаємної ненависті, автор дає одну-єдину фразу: “…вони подали один одному руки, розстрілявши тут же один одного очима”.
Здавалося б, у такому серйозному, трагедійному творі не до жартів. Але письменник вірний правді життя і показує ще одну рису українського національного характеру – вміння посміятися над собою та над іншими навіть у найскладніший час. Це, на мій погляд, іде від наших славних предків – мужніх козаків-запорожців, що сміялися ворогові в лице, навіть сидячи на палі.
Найбільше у повісті жартує і діє з гумором Мина Товченик. Він умудрився підслуховувати ворогів у самому штабі, сидячи на печі. Але не втримав язика і вирішив висловити вголос свою думку про Гітлера. На питання окупантів, які його схопили, де Запорожець, він відповідає: “Де кущ, там і Запорожець, де ліс, там і тисяча…” Мииа кмітливо втікає від поліцаїв знову на піч, а коли його ще раз піймали, то, щоб відтягти свою страту, починає з натхненням співати фашистський гімн так, що окупанти вимушені були завмерти струнко в офіційному вітанні. На щастя Товченика саме в цей момент нагодилися партизани, і той, “знявши петлю, почав по-хазяйськи складати вірьовку”.
Отже, О. П. Довженко у кіноповісті “Україна в огні” показав себе визначним майстром пера, людиною з гарячим серцем, якій болять рани народні і яка вірить у безсмертя свого рідного народу.

Художня майстерність автора у кіноповісті О. Довженка “Україна в огні”