Художня історіософія творчого доробку Тодося Осьмачки

У статті Розглянуто Вплив Національної Історіософії На Специфіку художнього Мислення Тодося Осьмачки, зроблено спробу розкрити глибинні зв’язки художньої історіософії митця з історією України ХХ ст.. Проаналізовано ліричні твори поета в їх історіософському вияві. Автором доведено, що художня історіософія письменника має національну основу, оскільки через осмислення історичного вкорінення вона зорієнтована на збереження української ідентичності, має потужний потенціал для розбудови незалежної української держави.

В статье рассмотрено влияние национальной историософии на специфику художественного мышления Тодося Осьмачки, сделана попытка раскрыть глубинные связи художественной историософии писателя с историей Украины ХХ ст. Проанализированы лирические произведения поэта в их историософском проявлении. Автором доказано, что художественная историософия писателя имеет национальную основу, поскольку через осмысление исторического укоренения она ориентирована на сохранение украинской идентичности, имеет мощный потенциал для развития независимого украинского государства.

The article deals with the influence of national historiography of the specificity of artistic thinking Todos Osmachka, an attempt to reveal the deep connections of art historiography artist with a history of twentieth century Ukraine.. Analyzed lyrical works of the poet in the historiosophical find. The author proved that the art historiosophy writer has a national basis, because of historical comprehension by rooting it focused on the preservation of

Ukrainian identity, a strong potential for development of an independent Ukrainian state.

Основна ознака художньої літератури – образно й адекватно відображати історичні, культурні та соціальні явища. Спостерігаючи за літературним процесом, переконуємося, що саме соціально-історичні події породжували “вибух” творів актуальної тематики. У сучасних умовах глобалізації й євроінтеграції набули сутності проблеми самопізнання і самовизначення народу, осмислення ролі і місця України в житті її мешканців та світовому просторі. У такому напрямі активізується діяльність літературознавців щодо осмислення проблем художнього відображення митцями різних аспектів життя української нації.

Особливий науковий інтерес у зазначеному ракурсі представляють твори митців української діаспори, творча спадщина яких тривалий час замовчувалася чи була недоступною широкому колу як читачів, так і літературознавців. Художні полотна письменників-емігрантів української діаспори ХХ ст. відображають трагічні сторінки історичного минулого, доповнюючи історію України конкретними, маловідомими фактами. Таке явище суттєво впливає на тематику літературознавчих розвідок про творчість представників української діаспори, в яких суттєва увага приділяється історіософським проблемам. Студіювання наукових праць дозволяє констатувати, що Історіософія – це специфічне вчення, предметом досліджень якого є проблеми сенсу історії, закономірності історичного розвитку, основні напрямки людського розвою та течії історичного пізнання.

Ознайомлення з художньою літературою переконує, що найбільш світоглядно-філософські засади як державотворчих, так і націєтворчих процесів у країні ХХ ст. детально осмислено письменниками-емігрантами. Серед творів, у яких проаналізовано трагічні сторінки минулого нашої країни, одне з центральних місць займає поетичний доробок Тодося Осьмачки. Студіювання літературно-критичних розвідок переконує, що питання про історіософію митця останнім часом актуалізувалося в українському літературознавстві. Цілому проблема визначення історіософії як феномену прослідковується у працях А. Астаф’єва, Ю. Барабаша, В. Керімова, К. Колесникова, В. Лоскутова, М. Семочкіної, О. Пріцака, А. Ракітова, М. Тартаковського, Р. Юсуфова та ін. . Дослідженням творчої спадщини Тодося Осьмачки займалися відомі літературознавці: В. Барчан, Н. Зборовська, В. Зіневич, О. Лапко, С. Маринкевич, М. Скорський, М. Слабошпицький, С. Чернюк, В. Шевчук та ін. .

Однак ретельному аналізові не піддавалося явище філософського осмислення історії України в творчому доробку письменника-емігранта.

Тому у межах статті спробуємо осмислити історіософію художнього мислення Тодося Осьмачки. Оскільки в поетичних творах найбільше виявляється внутрішня сутність митця, філософія його мислення, то ретельному аналізові доцільно піддати поезії літератора. На основі узагальнення праць вітчизняних літературознавців, можемо константувати, що історіософія митця – це сукупність його власних філософських версій, оцінок національної історії, тлумачень її наслідків для української держави. Відтак, художня історіософія творчого доробку Тодося Осьмачки полягатиме в характеристиці та систематизації фактів у певній хронологічній послідовності. Тому поет аналізує проблеми з історичного минулого, які набули нині особливої значущості.

Сучасні літературознавці маючи можливість осягати художні твори Тодося Осьмачки, звертають увагу на його історіософську спадщину. Значний інтерес становлять для нас дослідження Д. Кассека, М. Слабошпицького, Ю. Тарнавського, Ю. Шереха та ін.. Науковці у літературознавчих розвідках частково осмислюють складові історіософської концепції письменика. Дослідники виокремлюють таку категорію, як “історична правда”, що стала основною підвалиною його творчості. Основним способом вираження зазначеної категорії літературознавці називають філософський підтекст, що створюється за допомогою метафори та алегорії (“Казка”, “Синя мла”, “Труни в гаях”, “Хто”).

З душі землі встають крики,

Тьмою птахів летять на хрест.

Голосіння там сповняє небо.

По дереву муки

Із ран людини

Стікає кров.

Ріками рине

З гори по стегнах,

По ребрах землі

В моря криваві –

Вщерть.

З печер і нор,

З хащів, лісів

Вовки пішли.

По чреву світу

Ватаги ходять –

Ситі,

П’яні:

П’ють кров.

Розп’яв хтось правду

На Голгофі знов!

Звір бенкетує!..

Болить душа…

(“Хто”) .

Ціннісний погляд на творчість поета-емігранта може забезпечити і філософія історії, бо сам автор, перебуваючи в ув’язненні далеко за межами своєї Батьківщини, в одному із записів мемуарного щоденника вказував на історичну основу своїх творів: “… я далеко за межами України, але я відчуваю її муки та страждання, тому і пишу про ту страшну епоху, що триває на Батьківщині. Кожна вісточка з України для мене приносить насолоду, але я сумую, терплю біль, як і вона, бо безсилий, і вдіяти нічого не можу…” .

У ранніх поетичних творах, уміщених у збірці “Круча” (1922 р.), вже можна прослідкувати прийоми використання філософських понять та створення філософського підтексту.

Гей, земле!

Диявольський регіт твій чую

У шумі мільйонів планет,

В мільйонах віків,

І хочеться плюнуть з одчаю

Тобі, земле-мамо,

Щоб випекти пляму-пустелю

На спині твоїй,

Як вічне тавро арештантське,

І димом пропасти в безодні часу! .

Відтак, справедливими є слова С. Єфремова, що “серед поетичного молодняку Осьмачка являє, може, одну з найбільш надійних сил”. У поезіях збірки “Круча” відомого критика привабила “нерозгадана глибінь образів і, разом із тим, блискуча народна мова та епічний стиль дум з чисто народними способами…” .

Еміграція і душевний розпач, біль за рідну землю та ув’язнення – домінанти поезій 20 – 30-х років ХХ ст.. У концептуальних положеннях, сформульованих митцем у віршах “У табори”, “Хто”, “Колісниця”, прослідковується невдоволення соціалістичним режимом.

Щось велике, необоре, мов сторуке наше горе,

Прошуміло по Вкраїні

На незримій колісниці.

Села небо засмалили пожарами

І розхристались риданням.

Як на дощ ворони крячуть,

За Батиєм хижо

Плачуть,

У долинах клюють очі,

Мертві очі парубочі…

Од пожеж у видні ночі

Люди тінями блукають,

Над руїнами ридають,

Їм лисиці та собаки із ярів одповідають. (“Колісниця” .

У поезіях зрілого періоду, коли Тодось Осьмачка перебував за межами Батьківщини, основним концептом є туга за рідною землею. Цими творами започатковано етап мистецького мислення письменника – філософствування. Інколи поет вдасться до релігійно-філософських, але найчастіше до історіософських концепцій. Прикладом філософського осмислення еміграції є поезія “Пісня”, в якій автор розмірковує над причинами еміграції, виливає внутрішній біль і тугу за Батьківщиною, змальовує тяжке становище простих людей.

Кинув чумак село рідне,

Щоб шукати долі інде.

В сірій свиті, йде не хутко

Ще й з верби пригубив дудку.

Гей, гей, путь-дорога далека.

А туди як помандруєш,

Жайворінка не почуєш,

Та й твоєї вже сопілки

Не почують жайворінки.

Гей, гей, шкода хлопця-чумакA! .

У подальших поезіях все частіше митець почне звертатися до образів рідної землі, українського народу.

Шляхи мої неміряні,

Гори мої неважені,

Звірі мої не наджені,

Води мої не ношені,

Риба у їх не ціджена,

Птахи мої не злякані,

Діти мої не лічені,

Щастя моє не злежане…

Оце така я в тебе матінка,

В руці Господній

Україна синєнебая!

(“Україна”, ).

Звідси і випливе перша ознака історісофського мислення Тодося Осьмачки – націософська основа творів, яка вважається концептуальним фундаментом історії, що яскраво представлена віршем “Монолог”.

Коли ти, Боже, рушив світом зорі й води

І випустив на землю тварі і народи,

То мусів би і вічну правду дати їм,

Що по заслузі насилає хмари й грім…

Щоб кожній нації хоч трохи дати неба

І не ввести в злиденність дух їй

Та в занепад.

А то немає правдо… і в твоїх світах

Панує боротьби давно відомий жах

За щонайкращу в тебе серед ночі зірку,

Щоб стати у раю найпершим при одвірку.

І скрізь супроти України, мов раба,

Реве безжалісно нещадна боротьба

Всіх складників анархії страшної

Серед байдужості та криги світової… .

Концептуальною основою вираження трагічного в поезії Тодося Осьмачки є гіперболізований образ, підтекстові смисли якого дешифруються через їх міфологізацію та символізм (“Казка”, “Регіт”, “Колісниця”).

Варто зазначити, що історіософські мотиви – центральні в художньому феномені поезій Тодося Осьмачки: “Ідуть селяни в темні далі босі”, “Пісня з півночі”. Історико-символічний смисл існування України тлумачився на основі осмислення її історичного шляху. Митець не сприймав революції, не погоджувався з діями радянської влади. Навіть тоді, коли було багато “доносчиків”, поет почав рідко ходити на зустрічі з колегами, перестав товаришувати взагалі, став одиноким, бо всіх вважав “гепевами”, навіть власну дружину. Протягом свого життя постійно чекав на арешт; емігрував, сумував за Батьківщиною. Відтак особисту трагедію почав виводити із драми України, пов’язувати власні муки з залежністю митця від історичної долі його народу.

Протягом творчого шляху Тодось Осьмачка намагався осмислити події історичного минулого України. Тому ми можемо виділити такі концептуальні ознаки художнього феномену митця:

· змалювання моторошних картин із життя України та його народу (“Труни в гаях”, “Ідуть селяни в темні далі босі…” та ін.);

· порівняння минулих і майбутніх епох (“Сучасне місто лжеязиче” та ін.);

· реалізм (“Деспотам”, “Війна” та ін.);

· символічність образів (“Пісня з півночі”, “У табори” та ін.);

· соціологічність (“Міщани” та ін.).

Митець сприймає Україну як благословенну землю, на якій живуть талановиті люди. Але, з іншого боку, – це земля занедбана та понівечена самими людьми. Занурення в художній феномен поезії Тодося Осьмачки переконує, що митець не бачив особливої різниці між людьми в давньому світі та сучасних поетові українців. Він ненавидів російський народ, уважав його головним винуватцем трагічних подій на Україні: голодомор, переслідування, репресії.

Образ України в творчій спадщині діяча літератури – це образ матері затаврованого українського народу, вдови, що оплакує свого загиблого чоловіка. Це яскраво зображено в ліричній поемі “Дума солдата”, що ввійшла до збірки “Скитські вогні” (1925 р.), опубліковану під назвою “Пісня з півночі”.

На ранок вітри зірвуть листя в садах,

Застелять шляхи на Вкраїні,

Щоб вічно безплодні гули дерева,

На сонці в степах домовинах.

А ваша дружина і сиві батьки,

І діти, обідрані голі

Ай будуть по листі шляхами іти

Од горя без розуму й волі…

Тодось Осьмачка наголошує, що необхідно боротися, щоб країна не стала затаврованою, а почала процвітати, бо найвище солдатське благо – це покласти своє життя за відродження Батьківщини. Тому митець і намагається спрогнозувати майбутнє.

Якщо у поезіях збірки “Круча” поет змалював “розіп’яту на хресті людину, шляхи в людських трупах, могили в українських степах”, то у збірці “Скитські вогні” вже звучить звинувачення для тих, хто довів до цього нашу державу. У поезії “Труни в гаях” поет уводить образ двох трун, під символічним змістом яких ми розуміємо трагедію українського села 20 – 30-х рр. ХХ ст..

Там аж дві труни дубові товсті

На сіні сухім у чорнім сукні!

Як у цій труні, що лягла під рів,

Битая в мороз, скупана в крові –

Радість молода – квіти степові…..

Цілком вдало з приводу цієї поезії висловить свою думку Микола Скорський “…. Осьмаччина – це мати всіх людей і це Україна, що втрачає своїх синів та дочок….” . Поет має на увазі не лише голодомор, але й еміграцію, ув’язнення, революцію, громадянську війну. Майже всі ліричні герої його поезій розуміють, що життя – це тернистий шлях для процвітання і добробуту, а повстання – це смерть, бій, кровопролиття, а світ для них – це життя в якому все гине, бо довкола панує злочин і насилля.

Тодось Осьмачка зображує у творах власне бачення реальності довколишнього світу. Тому дослідники вважали поезію митця “конкретними історичними документами” .

З огляду на зазначене можемо стверджувати, що в поезіях періоду 20-х рр. ХХ ст. Тодось Осьмачка ще зберігає віру в можливість рівноваги утвердженням “нашого сильного “сьогодні!” . Та початок 20-х р. ХХ ст. – це страшний голод на Україні, це селянські повстання і жорстокі придушення масових протестів. Гарячим вітром прилітає до студента Київського інституту народної освіти лист із рідного села Куцівки, що на Черкащині, де він народився 3 травня 1895 року, лист від батька. Слова кричать-кривавляться, волають, і просять: “Як-небудь… на пудів два…”, бо голод, вози з мертвими риплять, як журавлі, сільськими дорогами. А сам поет також голодний і обдертий, з мізерним заробітком за вчителювання в одній із Київських шкіл, вимітає цвілі крихти хліба з шухляд і прагне виповісти цю гірку пісню рідного села:

А ті ж крихти, в ночах живі,

З стола небес

Хай рідний вітер на папір Мені зідме! .

Голод, руїну сільського господарства, безнадію, а то й розпач молодий поет бачив на власні очі і переживав болісно, криком слова на папері.

Тому в поезіях третьої збірки “Клекіт” починають домінувати лише темні кольори у зображенні довколишньої дійсності у ті часи: сірий, чорний (еміграція, голодомор, громадянська війна, ув’язнення, репресії). Антигуманним началом митець вважав більшовицький режим. На його думку, вірші мали бути дороговказами нащадкам. Тому-то у них і наявні езопівські натяки на дійсність.

У творчій спадщині Тодося Осьмачки майже кожен рядок – глибоко особистий. Автобіографічні епізоди чи історичні події подано з відтінком власної причетності. Тодось Осьмачка ніколи не підпорядковувався політичним режимам, цензурі. Своїми творами літератор намагався відтворити документальну історію України в ті часи. Пізніше О. Тарнавський скаже, що “…Тодось Осьмачка – це одержимий ідеєю свободи. Він стихійний, але послідовний і непримиренний бунтар. А свобода – це вже категорія і політична, і філософська” .

Ще одним концептом історіософії митця є самотність. Зазначену домінанту яскраво відображено у творі “Поет”, наповненому власними переживаннями та враженнями від трагічних часів в Україні ХХ ст. Поет вводить у канву твору народні повір’я та зміщує їх з дійсністю. Світ, змальований автором – це світ репресій і знущань над людиною. Тодось Осьмачка наголошує, що “Бог забув зовсім про Україну”, тому народ змушений терпіти такі знущання.

За своє життя митцеві довелось пережити переслідування, ув’язнення, голодомор, божевільні, репресії, революції… Його сприйняття жахів як революційних, так і постреволюційних років були різноманітними. Кожного дня поет про те писав, як жила на той час українська держава. Тодось Осьмачка бачив свою Батьківщину лише в страшний момент її історії, коли в країні запанувала доба не лише нищення українського села, але й гноблення влади над народом.

В своїй поезії “Регіт” митець змальовує підневільне становище українців:

Свист батогів…

Берегами женуть кислооких, немитих і голих;

Падають, гинуть, як мухи під зиму.

Поет розмірковує, що історичний час 20 – 30-х рр. ХХ ст. нічим не відрізняється від того рабовласницького ладу в Давньому Єгипті. Навіть до поезії він вводить своєрідний образ Єгипту, згадує і про добу Середньовіччя.

В долинах Єгипту, Еллади і Риму, середніх віків

Свист батогів!

З їх посвистом хижим єднаються в пісню

І наші пожежі, і ревища, й дим і гади.

Поет страждає, але нічого вдіяти на може. Він безсилий проти влади. Підняти до боротьби і поставити на ноги український народ не може, бо він емігрує. Лише уві сні він бачить ті страшні муки своєї матері-України і тому так пророче звучать рядки з його поезії “Війна”:

На сніп сіла спочивати

А шуліка десь із яру

Впав на груди тобі, мати!-

Ніби камінь з гори вдарив..

Вирвав серце тобі тепле.

Образ матері в поезії – це образ понівеченої владою України. Вже в іншому вірші “На Ігоревім полі” (1923) автор намагається відтворити легенду-плач Ярославни, ввівши її образ до твору. Літератор змальовує вже інші сторінки з життя України, передчуття нових кривавих днів. В образі гігантської борони, що “..висить на небі на північ зубками…”, йому уявляється кривавий знак, який прогнозує на появу нових жертв. А молодиця, образ якої митець теж уводить до твору, уособлює саму неньку-Україну. Вона молиться, щоб від народу відвернулися ті лихоліття.

А з голих майданів чуть

Гук молодиці до віків Трояна

По кривавих росах!..

Однак поруч із відтворенням позасвідомого у почуттях людини, поезія Тодося Осьмачки відображає й соціальні катаклізми свого часу. Зойком болю і страждання з художніх полотен звучить ще й тема голодомору в 30 – х рр. ХХ століття на Україні.

І хоча поет зорієнтував ідеологічно пильних критиків на історичне – “заземлення” ідейного пафосу вірша, справжній адресат його гнівних інвектив “вичитується” дуже легко. Вірш “Деспотам” завершується своєрідною присягою “народну правду визволять”:

Нехай ідуть одвічними шляхами

Планети в чорній глибині,

Нехай однаково чоло з димами

Схиляють в море наші дні,

Нехай у лапах вашої гордині

В безодню тріпає земля, –

На бій із вами виступить однині

Душа знеможена моя! .

Улітку 1942 р. у журналі “Наші дні” було опубліковано сповідь Тодося Осьмачки про все те, що випало на його долю: “… Немає, мабуть, нічого важчого на світі, як бути істориком власного життя…. Досить і того, що я терпів від загального національного лиха….” . Отже, пізнавання на обличчі матері-України часом непривабливих рис приносить поетові велику гіркоту, але водночас стає ознакою його творчої зрілості. Тому в історіософському розумінні Тодосем Осьмачкою історії України можна виділити певні етапи. Зокрема, перший етап можна назвати етапом свободи: це пора дитинства і зрілої юності митця. Далі голодомор та епоха руїн – це початок національної катастрофи. І нарешті ув’язнення, психічна хвороба, еміграція – це останній прижиттєвий етап, який поет виділяє у творчому осмисленні історії України. Тому, підбивши підсумки щодо історіософського бачення Тодосем Осьмачкою української національної історії, можна з упевненістю сказати, що у своїх творах історіософського змісту митець у новаторській формі втілює філософсько-поетичну концепцію з життя своєї держави, в основному – в добу її руїни: голодомору та еміграції людей.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Художня історіософія творчого доробку Тодося Осьмачки

Categories: Твори з літератури

Links