Художні рішення Н. Островського

Трепетна поетичність і мужній драматизм взаємин Павла Корчагіна і його матері, як представляється сьогодні, відкривають найбільше співзвуч із есенинской поезією. Цю співзвучність не можна не виявити вже в тих останніх словах, які, прощаючись із життям, дарував сам Н. Островський Своєї матері: “Не сумуй, рідна. Даю тобі слово честі, що я нікого в житті так не любив, як тебе. Помни це й вір”3. “Зимові місяці пройдуть незабаром, і разом з весною я знову повернуся до тебе. Міцно тисну твої руки, чесні, робітники руки, і ніжно обіймаю”.

Тут

розкрилося те ж, що й у Єсеніна, щиросердечне хвилювання, драматизм особистої долі, синовняя прихильність і поетичність почуття: “Я як і раніше такий же ніжний… Я повернуся, коли розкине галузі весняним-весняній-по^-весняному наш білий сад… Ти одна мені допомога й відрада, Ти одна мені несказанне світло. Так забудь же про свою тривогу, Не сумуй так шпарко про мене…” (“Лист матері”)3. Таку ж поетичність н мужність переживань Н. Островський змогла психологічно тонко розкрити й у своєму герої. Тому в арештованого петлюрівцями Павла Корчагіна, зануреного в нелегкі думи про вагу й небезпеки боротьби,
що розгорнулася, виникає не що інше, як образ саме матері: “Коли сидячи забувся в тривожній напівдрімоті, виплив образ матері, її худенька зморшкувата особа з такими знайомими, рідними очами. Плила думка: “Добре, що її ні, менше горя”.

Настільки ж чіткою соціальною оцінкою й одночасно поетичністю почуттів відзначений у романі “Як загартовувалася сталь” і відтворений письменником мир того молодого покоління, що рано прилучилося до революції і якому випало на частку] зустріти чи ледве не в дитинстві Жовтень 1917 р. Жорстока класова боротьба, кровопролитні бої ввірвалися в життя героїв Н. Островського й змусили їх не по роках швидко! повзрослеть. Але письменник не дозволив собі захопитися досить! широко розповсюдженим у літературі як тих, так і наступного років “випрямленням” дитячого характеру, він не квапився перетворювати волею художника Павку-подростка і його друзів!

Н. Островський як художник створював мир людських взаємин з великою дбайливістю. І це не тільки не суперечило, але, навпаки, лягло в основу строгої соціально-історичної концепції, що розвиває в романі. “Як загартовувалася сталь” – це книга про революції, про її переможний, хоча й нелегкому, ході, про те, як завойовувалася Радянська влада на Україні, як складалися нові моральні взаємини між людьми, що вступили на шлях революційної боротьби, як формувалася нова, соціалістична людина. Події роману охоплюють період з 1915 р. до початку 30-х рр., в оповіданні простежені основні етапи історичного розвитку країни

Письменник у своєму романі розкрив причини соціально-психологічного конфлікту, що був породжений епохою революції, громадянської війни, що починається соціалістичного будівництва, розповідаючи про зародження перших більшовицьких і комсомольських організацій на Україні, про дії Червоної Армії по звільненню країни від контрреволюції, про перші кроки соціалістичного змагання (на будівництві вузькоколійки під Києвом, у залізничних майстернях), перших будівництвах (на Боярці), про боротьбу за чистоту більшовицьких рядів. Н. Островський докладно відтворив соціальні процеси, які відбувалися в ті роки в середовищі робітників, селян і провінційного міщанства

Тому так докладні, так необхідні в романі сторінки про те, наприклад, як народилося в молоді ремонтних майстерень “добровільне прагнення до чистоти в цеху”; і про те, як складалися в комсомольському середовищі різні типи молодіжних ватажків (письменник уважно з’ясовувало риси характеру, соціальні джерела кожного зі своїх героїв); і про те, як перші комсомольці шукали шляхів до селянської молоді (Н. Островський не тільки описував соціальні зміни в селі, йому дуже важливо було домогтися саме такого настрою у відносинах між комсомольцями й селянами, щоб “стали чутні в селах нові пісні, з’явилися в хатах, крім псалтирів і сонників, інші книги”); і про те, з якого людського Матеріалу складалися в ті перші роки ряди партії. Н. Островський приковував свою й читацьку увагу насамперед до сугубо внутрішніх, психологічних рухів, які викликало в людях прилучення до Комуністичної партії. Тому докладно відтворюючи, наприклад, прийом до партії брата Павла Корчагіна Артема, письменник вклав у вуста цього “високого мастерового з орлиним носом і очами, захованими під чорною бахромою брів”, оповідання про біографії дуже важливої для російської дійсності соціального прошарку – провінційного пролетаріату, суспільні настрої якого, як показав Н. Островський, складалися багато в чому інакше, чим у столичногоого робітничого класу

Він, випливаючи школі тургеневского майстерності, прагнув запам’ятати в поводженні героя головним чином ті деталі, які скупо, але дуже точно лише намічають психологічний рух, лише реєструють зміни, що происшли, у психологічному житті персонажа. Цей художній прийом визначався не прихильністю письменника до безпристрасної, індиферентної информационности, а, навпаки, особливою дбайливістю до внутрішнього життя особистості. Як людина він завжди випробовував повагу, делікатність, особливий пієтет перед особистим життям будь-якої людини, тому й говорив, що “є почуття, які неможливо розкрити, як не можна виступити оголеним. Може бути, ця нагота й прекрасна, але вона неможлива”. Таким Н. Островський залишався і як художник

Він не дозволяв собі безоглядно оголювати внутрішнє життя особистості, воно дозволяв собі лише спостерігати її боріння й перемоги, прагнув зрозуміти її рух, учився співчувати її стражданням і поразкам. Ця особливість визначала й образний лад і своєрідність сюжетних ситуацій вромане.

Тому в сцені, що оповідає про прийом до партії Артема, що нелегко (подібно шолоховскому Кіндратові Майданникову) вирішував стати комуністом, важку психологічну боротьбу героя можна простежити всього лише по декількох, здавалося б, майже непомітним, випадково кинутим деталям: Артем робив “останній крок до того, що зігріє й осмислить його суворе існування”, “провів шапкою по чолу й глибоко зітхнув”, “зрушив густі брови”, “бентежачись за незвичайний склад свого мовлення, начебто зняв із плечей вага, випрямився на весь зріст і чекав питань”.

Навіть створюючи картини змагання, що зароджується серед молоді, мажорну динаміку цих подій письменник передавав не в лозунгових ситуаціях, а в щиросердечному русі своїх героїв. І тому епізоди боротьби за першість на будівництві в Боярці відкривалися оповіданням, пронизаним ненав’язливої, як боязкі фарби зимового ранку, ліричністю: “Ще далеко до світанку Корчагін тихо, нікого не будячи, піднявся й, тільки-но пересуваючи задерев’янілі па холодній підлозі ноги, направився в кухню. Скип’ятивши в банку воду для чаю, повернувся й розбудив всю свою групу”.

Малюючи широку соціальну панораму історичної дійсності, Н. Островський прагнув охопити поглядом художника навіть що вперше розкинулися перед поглядом пролетаріату простори країни й тому показував, як зароджувалося й мужніло почуття пролетарської солідарності й радянського патріотизму у воїнів, що оберігали прикордонні рубежі Батьківщини


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Художні рішення Н. Островського