Хто такий інтелігент?


Однією з найважливіших моральних якостей людини в народі споконвіку вважалася чесність. Чесна людина завжди цінується в суспільстві, бо на неї можна покластися, вона не зрадить і намагатиметься за будь-яких обставин бути щирою. Чесність вважають позитивною якістю, однак часто люди допускають незначний обман, особливо коли правда загрожує здоров’ю, моральному спокою або й життю. Якщо правда може травмувати когось, тоді її можна приховати. Тому, на мою думку, не слід плутати чесність і щирість, хоча вони тісно взаємопов’язані. Якщо людина щира, то вона й по-своєму чесна, а якщо ні, тоді вона брехлива й ненадійна.

Пригадаймо Федька з оповідання В. Винниченка “Федько-халамидник”. Розбишака, хуліган і “сибіряка”, якого бояться всі хлопці села й навіть мати трохи побоюється через затятий характер, він керується непохитним моральним принципом – не брехати. Навіть батько, відшмагавши Федька за чергову провину, щоразу після покарання дає йому дві-три копійки “за те, що правду говорить” і “не любить товаришів видавати”. Єдиний раз довелося хлопцеві збрехати – заради блага підступного й брехливого панича – і за це він змушений був поплатитися власним життям. Нечесні слова Федька не можна, проте, назвати брехливими, вони стали воістину благородними.

Отже, бути чесним не завжди означає говорити правду. Чесність передбачає


ще й уміння у відповідальні моменти побачити світ і себе в цьому світі такими, якими вони є насправді. Дуже часто й навколишня дійсність, і сама людина виявляються не такими привабливими, якими їх хочеться бачити. Тому той, хто вміє реально оцінити все й усіх, – справжній сміливець, який не боїться ні світу, ні себе. Чесність – це також уміння визнавати свої помилки, зізнаватися у своїй неправоті, а також поганих намірах.

Чесна людина завжди чиста душею, бо їй немає чого приховувати від інших і від себе. Зрозуміло, що такій людині простіше й легше жити в злагоді з собою, однак зовсім нелегко жити в злагоді із суспільством, яке часто не приймає і не хоче чути відвертих слів. Саме тому чесним бути нелегко, але, на мою думку, необхідно, бо щасливою і задоволеною людина може бути лише тоді, коли вона не ховається від себе та інших.

Часто вживаючи це слово, ми, проте, не так легко зможемо пояснити його значення. З давніх-давен у кожному культурному суспільстві існує прошарок, який називають інтелігенцією. Як правило, це високоосвічені й високоідейні люди, які вміють себе поводити, бути тактовними і толерантними до інших. Справжній інтелігент керується певним комплексом цінностей, своєрідним “кодексом честі”. Це звички, виховання, манери, уміння говорити, погляди на світ, ставлення до рідних, друзів, дітей, почуття справедливості, загальна освіченість і високий культурний рівень та інше.

Інтелігентна людина завжди необхідна в суспільстві, бо лише вона, толерантна і доброзичлива, чуйна і привітна, небайдужа до людей і всього світу в цілому, може відчути по-справжньому, що потрібно іншим, віддатися своїй справі всім серцем заради суспільного добра.

Інтелігентність – це риса, яка дуже необхідна не лише для правильного і ефективного спілкування, для побудови хороших стосунків між людьми, між людиною і природою, а навіть і для того, щоб побудувати державу, розвивати країну, адже саме інтелігентні люди визначають розвиток не лише культури, науки, освіти, а й у цілому суспільства. Саме від людей інтелігентних, здатних зрозуміти й допомогти, залежить, як буде розвиватися те суспільство, у якому вони живуть, адже ці люди завжди готові взяти на себе відповідальність за все, що роблять для інших.

Так, людину, яка втілює в собі всі ознаки інтелігентності, зобразив у романі “Перехресні стежки” І. Франко. Євген Рафалович присвятив свою адвокатську діяльність високій ідеї – гідному і чесному життю українського селянства, “поклав собі головним правилом говорити кождому щиру правду і не прагнути дешевої популярності”. Саме тому селяни “горнулися до нього зі своїми і кривдами і жаля-ми”, а він, у свою чергу, “добре розумів і живо відчував їх кривду”. Євген Рафалович – це не просто виразник ідей народу, це ще й освічена, чемна, толерантна людина, яка сповідує добро і за найвищу цінність ставить людську честь.

Таке життєве кредо і в іншого представника інтелігенції – гімназійного вчителя Калиновича з п’єси І. Кар-пенка-Карого “Хазяїн”, який стверджує: “Майбутнє в руках нового покоління. Чим більше зі школи вийде людей з чесним і правдивим поглядом на свої обов’язки перед суспільством, тим швидше виросте серед людей найбільша сума справедливості”. Калинович, на відміну від Ра-фаловича, не такий активний у досягненні визначеного ним ідеалу, однак теж є інтелігентом.

Часто інтелігентній людині важко у світі, якому вона зичить добра. Зіткнення великодушних, безкорисливих ідей з нерозумінням є основною проблемою інтелігентної людини за всіх часів. Яскравим прикладом цього є і життєвий шлях згаданого Євгена Рафаловича, і боротьба за особисте щастя Калиновича, і внутрішній світ ліричних героїнь поезій і драм Лесі Українки, і героїв новел та оповідань М. Коцюбинського та М. Хвильового, і почуття та переживання героя “Щоденника” О. Довженка, що якнайповніше відбивають складність взаємин інтелігентної людини і суспільства, яке цю людину часто не розуміє.

Інтелігентність – це якість, яку може виховати в собі кожен. І не просто може, а мусить виховати для того, щоб збудувати своє життя гідно й чесно.

Рекомендовані твори:

Довженко Олександр, Щоденник. Карпенко-Карий Іван. Хазяїн. Підмогильний Валер’ян. Місто. Українка Леся. Бояриня. Франко Іван. Перехресні стежки.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Хто такий інтелігент?

Categories: Шкільні твори

Links