Харків 1940 р. у романі Гончара “Людина і зброя”

Роман Гончара “Людина і зброя” є романом пам’яті.
Гончар напередодні війни навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті.
Розпочалась війна для Гончара, як і для його однокурсників, точно так, як і для героїв “Людини і зброї”: за підготовкою до семестрового екзамену. Для Богдана Колосовського та його коханої Тані звістка – “Війна!” – залетіла шквалистим вітром в університетську аудиторію, де вони зубрили хрестові походи.
Гончар передає атмосферу університету напередодні війни, розмови

студентів, приголомшених нежданою звісткою. Уявляємо філософа і вільнодумця Духновича, що так і не навчився як слід ні козиряти, ні ходити з компасом, а на заняттях в харківському лісопарку щоразу збивався із заданого напряму; бачимо, як клекоче вулиця Сумська від невідомості. Ждуть новин від репродуктора, а звідти гримить брава музика… Чуємо гомін біля пам’ятника Кобзарю в парку. Усі чекають чогось не розходяться, а бронзовий Тарас мовчки думає свою думу.
У магазині на Басейній голі полиці – усе розмели. Біля іншого магазину – галас. Виявляється, розбирають мило, сірники, сіль. В усьому цьому
вчувалась страшна якась далека правда – подих голодних харківських зим, горе багатостраждальних матерів, що будуть замерзати зі своїми дітьми, везучи міняти те мило і ті сірники.
У романі постає і харківська Журавлівка, і майдан Дзержинського, і перший український хмарочос – залізобетонний Держпром, біля якого знаходиться ДзерЖинський райком партії, де разом із представниками військкоматів розглядають заяви добровольців.
Цей райком атакують студенти університету. Звідси вони підуть добровольцями на фронт.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Харків 1940 р. у романі Гончара “Людина і зброя”