Характеристика образу Мартина Борулі за п’єсою Карпенко-Карого “Мартин Боруля”

Іван Карпенко-Карий – блискучий український письменник, автор багатьох п’єс, що вражають народною мудрістю. Ідея твору “Мартин Боруля” виникла не просто так, автор опирався на справжній факт із життя його родини. У батька Карпенка-Карого була мета – відновити втрачене колись дворянство. Він дуже переймався через те, що можновладці вважають простих людей бидлом. Тому чоловік довгий час судився, витрачав немалі кошти для здійснення мрії, але все це виявилося марним. Всі титанічні зусилля звела нанівець одна маленька помилка в документах.
Головна діюча особа п’єси – Мартин Боруля – заможний селянин, який має дружину та двох дорослих дітей. Їх родина майже показова: є достаток в домі та любов у серцях. Але одне мучить Мартина – мрія про дворянство.
На початку твору герой дізнається з документу, що він не простий мужик, а має право претендувати на дворянське ім’я. Він наймає повіреного для клопотань стосовно відновлення дворянства. Однією з причин, чому Боруля так бажає стати шляхтичем, є образа на багатія Красовського. Той обізвав його бидлом, а сина Степана – телям. Це боляче зачепило героя, і він хоче помститися за образу.
Окрилений новиною про дворянство, Боруля й не помічає лицемірності повіреного Тренделєва, який насправді працює по обидві сторони – і на Борулю, і на Красовського. Для цього далеко непринципового

чоловіка головним є гроші. Чого не можна сказати про головного героя. Мартин Боруля хоч і прагне дворянства, але не жадібний до грошей і не жорстокий до наймитів. Пригадаючи момент, коли наймит Омелько втратив коней, видно, що Боруля дуже засмучений, але не б’є і не виганяє робітника, а просто бурчить на нього.
Мрію про шляхетний статус Мартин підкріпляє діями – вводить нові порядки в домі, які, на його думку, відповідають дворянським звичаям. По-перше, наказує доньці називати його папінькою, а матір – мамінькою, як це робить більш “шляхетний” син Степан. Марися сміється з батька і не хоче так говорити, адже вона не вміє кривити душею. Саме донька виявляє найбільшу стійкість та протистоїть батьківській причуді, тоді як дружина та син потурають йому. Син Степан працює у земському суді, займаючись дрібними канцелярськими справами. Але Мартин дуже пишається ним, вважаючи, що Степан займає неабияку посаду, а отримавши дворянство, зможе просуватися і далі по службовій лінії. Та згодом виявляється, що “канцелярист” просто гуляє та пиячить у місті, що боляче ранить старого.
Образ Мартина Борулі багато в чому схожий з образом пана Журдена Мольєра – обидва мріють про дворянство, але здатні тільки кумедно пародіювати дворянські звичаї. Не розуміючи, що є справжньою основою шляхетності, вони помічають тільки деякі поверхневі моменти. В результаті Боруля намагається перейняти скоріше недоліки дворян. Він подовгу вилежується в ліжку (адже шляхетні люди так часто роблять), хоча йому й боки болять й нудно так просто нічого не робити; мріє купити мисливських собак для полювання. Дітям він забороняє виконувати “чорну” роботу, адже то мужицька справа.
У фіналі твору виявляється, що всі старання Мартина даремні, адже в документи закралася помилка – прізвище Боруля один раз написали як Беруля. Така новина дуже травмує героя, але рідні допомагають йому зрозуміти, що не дворянство важливе, а любов та щастя в домі.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Характеристика образу Мартина Борулі за п’єсою Карпенко-Карого “Мартин Боруля”