Лисиця й стовпчика

4-09-2016, 09:07 | Хакаські казки

На вершині високої модрини жили стовпчика. Були у них маленькі діти. Занадилася ходити під модрину лиса. Прийде й говорить:

- Стовпчика, стовпчика, ось я прийшла. Скиньте мені одного дитинчати.

- Пішла ладь. Не дамо тобі наших дітей, - відповідали стовпчика.

- Не дасте? А я однаково поберу.

- Де тобі нас на дереві дістати!

- А ось і дістану, - сказала хитра лисиця, - розбіжуся, стрибну на хмари й звідти на вас упаду. А вуж тоді не тільки ваших дитинчат, але й вас самих знімання.

Стовпчики злякалися, повірили лисиці й одного дитинчати їй скинули. Лисиця підхопила його й у ліс утекла. Сидять стовпчика на дереві, плачуть. На інший день лиса знову прийшла. Знову вимагає:

- Кидайте його швидше, а то стрибну на місяць, з місяця до вас спущуся й усі вас знімання.

Довелося дурним стовпчикам ще одного дитинчати лисиці віддати. Засумували стовпчика, плачуть. Прилетіли журавлі, сіли на модрину, запитують:

- Би чого плачете?

- Лисиця занадилася до нас ходити. Лякає, дитинчат наших несе.

- Як же вас лисиця лякає?

- На дерево грозить стрибнути й усіх нас з'їсти. Засміялися журавлі:

- Ніколи лисиця на дерево не залізе. Так вона вище березового пня й не стрибне. А якщо ще буде вас лякати, ви їй скажіть: "Ну-но, стрибни" – і подивитеся, що вийде.

Журавлі піднялися з дерева й низько полетіли уздовж косогору. Стовпчика сидять, лисові чекають. На інший день лиса прибігла, задихалася, дитинчати вимагає.

- Кидайте його скоріше, а то мені сьогодні колись, - сказала лисиця й облизнулася.

Стовпчика сидять і мовчать, на лисицю злякано косяться.

- Ну чого ж ви?- квапить лисиця...- А то ось стрибну на дерево - зле буде.

Тоді колонок-батько набрався сміливості й говорить:

- Стрибни спробуй...

Лисиця від злості хвостом замахала, розбіглася, усі сили напружила, але вище березового пня не стрибнула... Упала й лежить.

Стовпчика дивляться на неї й сміються. Соромно стало лисиці, початку вона навколо дерева бігати. чи Довго, чи мало бігала, запитує колонків:

- Хто вам сказав, що я лазити по деревах не вмію?

- Журавлі сказали.

- А де вони?

- Униз по косогору полетіли.

"Ну гляди ж! Я з ними розрахуюся", - подумала лисиця й побігла журавлів шукати. чи Довго, чи мало бігла, бачить: низько летять журавлі. За ними захід півнеба захопив. Крикнула лисиця:

- Огляньтеся, журавлі, пожежа! Біжимо до мене у нору рятуватися. Лиса побігла. Журавлі за нею полетіли. Прилетіли до нори. Стали сперечатися, кому вперед у нору лізти.

- Лізьте ви, - сказала лисиця, - а я у входу стояти буду; якщо велика пожежа сюди дійде, я вам крикну.

Порадилися журавлі й полізли у нору. Лисиця відразу у входу села.

- Ну - У... що ви сказали стовпчикам?- єхидно запитала лиса.- Щось ви тепер скажете?

Журавлі говорять:

- Чого вуж тепер говорити. Винуваті. Ти хоч дай нам перед смертю на світло глянути, хоча б з-під твоїх ніг.

Лисиця не витримала, підняла одну ногу. Журавлі зібралися начебто на світло дивитися, а самі як навалилися на лисицю, зіштовхнули її й полетіли. Два молоденькі журавлі не встигнули полетіти: лисиця вихід їм загородила.

- Ось я вам покаджу світло, - сказала лисиця.

- Ти на нас не гнівайся. Прагнеш, ми тебе на крилах перенесемо через море й ти всю зграю наздоженеш?- сказали молоді журавлі.

- Добре, несіть, - погодилася лисиця.

Обоє журавля присіли, з'єднали крила між собою, лисові на них посадили й полетіли. Летіли, летіли, прилетіли до моря. Нагорі небо, унизу вода. Залетіли журавлі на середину моря. Над найглибшим місцем розлетілися у сторони. Лиса впала у морі й втопила.

Зараз ви читаєте казку Лисиця й стовпчика