На березі швидкої ріки жив бай Хирим. У нього була дружина Хирха. Літня юрта їх стояла у самої води. Жив у бая у батраках бідна людина по імені Торсих. Бай не дозволяв йому ставити юрту близько до ріки, боявся, що буде бідняк воду безкоштовно брати. Усього у господарстві у Торсиха були одна коровенка, одна вівця й один собака - усі чорної масті. Жив Торсих із дружиною й двома дітьми. Сорок років працював на бая, нічого заробити не міг і піти від нього не міг. Пройде рік - прийде Торсих за розрахунками, і він же повинен залишається. Усе підрахують: скільки дружина Торсиха у річці брала води, скільки гною спалила. За борги знову працювати змушують.
Так і цього року трапилося. Усю зиму пас Торсих байські табуни й знову у боржниках залишився.
Навесні прилетіли ластівки. Спробували вити гнізда у бая, але дружина бая прогнала їх. " Нема чого сміття близько житла розлучати", - сказала вона птахам. Ластівки поселилися у юрті Торсиха. Дружина бідняка ніколи їх не лаяла, ще й підгодовувала.
Якось рано ранком ластівки сиділи на юрті й між собою розмовляли: "Ніколи ми не смітили біля житла баючи, а його дружина нас вигнала, гнізда наші розорила. Зате тут, хоч і насмітимо іноді, ніхто не лає, а ще й погодують". Почула сорока їх розмова, і заздрість її побрала.
- Я, - говорить, - у бідних нічого не їм, гидую. Ось у багатих - інша справа.
А ластівки їй відповідають:
- Ти нечистий птах. Ти найгірша із усіх птахів. Ти покидьками багатих годуєшся, жаб і змій їж. Ти у жаркі країни літати не можеш.
- Я чиста, я чиста! - закричала сорока.
- Ми до тебе й близько не прагнемо підходити. Ти брехуха. Ти влітку смієшся, а взимку плачеш, - відповіли ластівки.
Не витерпіла сорока й зі злістю полетіла. Одного разу Хирха й Хирим побачили дітей Торсиха й міркують між собою.
- Торсиха ми міцно тримаємо, - сказала Хирха.- А ось його діти виростуть і не стануть на нас працювати.
- Треба юрту Торсиха спалить, тоді і його дітей у кабалу заберемо. Нову юрту нелегко побудувати, - сказав Хирим.
Як розв'язали, так і зробили. Уночі прокинувся Торсих - двір горить. Розбудив він дружину, дітей, схопили вони цебра й побігли на річку. Хирим і Хирха вже там коштують, воду не дають.
- Ви й так уже заборгували, - сказали вони Тор-Сиху.
Ластівки полетіли до ріки, воду у рота набирають і заливають пожежа, а сорока сухої трави у вогонь підкидає й регоче:
- Га-Га-Га, як горить весело! Нехай усе горить! У степу на кургані вовк завив:
- Так і треба Торсиху: жодного лошати не дав нам з'їсти, нехай ущент згорить двір його. А корову з вівцею ми задеремо. Собака Торсиха навколо юрти бігає, просить:
- Хоч би дощ пішов, хоч би дощ пішов. У табуні чалий жеребець заіржав:
- Торсих нас днем і вночі нікому у образу не давав, нехай заюшить дощ і заллє пожежу.
Сорока регоче:
- Га-Га-Га... Якщо вовк у Торсиха корову з'їсть, мені кишки залишаться. Ластівки, літаючи, кричали:
- Нехай дощ поллє... Нехай дощ поллє... Подув вітер, нагнав чорну хмару, і полив дощ.
Дощем швидко залило пожежу... Вовк підкрався до чалого жеребця:
- За те, що ти просив дощ, я знімання тебе, - сказав вовк.
- Ти спочатку порахуй, скільки у мене волосся у хвості, - відповів жеребець і повернувся задом.
- Ну що ж, порахую, - погодився вовк. Дібрався до жеребця, а жеребець як ударив задніми ногами, так вовчу голову на дві частини й розколов.
Дощ лив усе сабоніше. Хирха й Хирим у свою юрту сховалися. Отут річка з берегів вийшла. Заюшила хвиля, змила юрту, і Хирха з Хиримом захлинулися.
Уціліла тільки юрта Торсиха, тому що стояла вона на бугрі, удалині від ріки.
Дивиться ранком Торсих, а від байських дворів і сліду не залишилося.
Ластівки співають, радіють, а сорока плаче:
- Звила я собі гніздо на низькій вербі. Вода піднялася й віднесла моїх бідних дитинчат.
Ластівки їй у відповідь кричать:
- Із чорними думками сорока на чорній вербі плаче! У нас немає злих думок, і ми радіємо. Сьогодні радіємо, і завтра, і післязавтра, і завжди будемо радіти.
Торсих зібрав батраків. Вони поділили між собою байська худоба, поставили на березі нові юрти й стали жити добре.