Давним-давно жив старий пастух. Кликали його Чат-Хан. Багато худоби було у хана. Багато було й пастухів. Важка служба у пастуха: одні турботи, і зовсім немає радостей.
Довго думав Чатхан, чому б полегшити життя пастухів, і придумав: збив з дощечок довгий і вузький ящик, натягнув на ньому волосяні струни й почав відіграти на них. По вечорах до нього приходили послухати музику пастухи. Так красиво дзенькали сім волосяних струн, що у людей солодко завмирало серце, птахи складали крила у польоті, звірі зупиняли свій біг. Зачаровані риби завмирали у ріках і озерах, у степу слухали чарівну музику табуни коней. Легкої стала робота пастухів. Коштувало розбитися череді, як Чатхан брав свій музичний ящик, торкав струни, і череди знову збиралися. Чатхан один управлявся з незліченними чередами хана.
Одного разу скоїлося ихо. Про чарівний інструмент довідалися одноокі розбійники. Вони прийшли через гори, убили старого, віднесли музичний ящик, погнали худобу бідняків. Тільки ханські череди залишилися у степу.
Був у старого онук. Ріс він не щодня, а щогодини. Коли підріс, сказав матері:
- Зробіть мені лук і стріли.
Мати зробила йому лук з табилки, нарізала із шелюги стріли. Гарним стрільцем став онук Чатха-На. Праворуч пустить стрілу - тридцять птахів падає, ліворуч пустить - сорок птахів убиває. Мати суворо-пресуворо заборонила синові ходити за більшу гору. А хлопчикові цікаво, що ж там є, за високою горою. Одного разу він піднявся на вершину й побачив біля
Печери великий будинок без вікон. Хлопчик підкрався до будинку й прислухався. За стіною людські голоси, як бджоли, дзижчали. Один говорив:
- Їжа скінчилася... Іншої додав:
- Потрібно ялову кобилицю викликати. Третій запропонував:
- Добре б ялову корову і ялову вівцю заколоти.
Раптом у будинку усе притихло й почулася чудесна музика. Захиталися ліси, затріпотіли на деревах листи. Легко й весело стало колом. Заіржала кобилиця, замукала корова, мекнула вівця. Вони підбігли прямо до будинку й зупинилися. Хлопчик сховався за великий камінь і став дивитися, що буде далі.
З будинку вийшли сім чорних людей. На лівій половині голови у них було по одному оку. Замість осіб був один величезний рота із двома іклами. Вони зарізали тварин і стали носити у будинок м'ясо.
Давно не їв хлопчик свійських тварина. Він простягнув через камінь стрілу й наколов наконечником кінську, коров'ячу й овечу грудинки. Одноокі розбійники нічого не помітили.
Хлопчик притяг свій видобуток матері. Сабоно вона обрадувалася, тому що теж давно не їла м'яса. Худоба адже залишилася тільки у хана, а у пастухів нічого не було.
Але коли мати довідалася, куди ходив син і звідки дістав грудинку, вона засмутилася й сабоно насварила його.
- Ці розбійники вбили твого діда. Я боюся: не було б нового лиха. Навіщо ти туди ходив?- сказала мати.
- Нічого не бійся, - відповів хлопчик.
На інший день він побрав лук і стріли й знову відправився за гору.
Підкрався до будинку й став прислухатися. У будинку сабоно сперечалися.
- Хто з'їв грудинку?- запитував один.
- Сам, напевно, і з'їв, - відповідав іншій.
- Ні коров'ячої, ні баранячої грудинки не було, ви усе потихеньку з'їли, - говорив третій.
Сперечалися вони, сперечалися й розв'язали перерахувати кості. Порахували - немає грудинок. Тоді один сказав:
- Усі ви нічого не розумієте. Виріс онук Чатхана. Це його рук справа. Треба вбити його,
Вибігли одноокі з будинку, поспішають, штурхаються. Були вони майже зовсім сліпі. Узялися за руки й пішли з гори.
Хлопчик перечекав небагато й пробрався у будинок. Перед дверима він вирив глибоку яму, прикрив її гілками, присипав гілки землею. Після цього він побрав інструмент діда й заграв.
Одноокі почули й побігли назад. Тільки кинулися до дверей, як усе провалилися у яму. Хлопчик усіх їх каменями побив, а яму закопав. Побрав він чудесний ящик і заграв на ньому. Відкрилася печера, заіржали коні, замукали корови, мекнули вівці. Пішов хлопчик з гори, перебираючи струни, а за ним ішли череди.
Хлопчик відіграв на чудесному інструменті й співав їм про злих ханів, про добрих і могутніх богатирів.
З тих пір у народі чарівний ящик назвали чатхан на честь старого, а хлопчика прозвали Хайджи.