Пішли три брати у тайгу на полювання. Настала ніч, а багаття нема чим розвести: кресало вдома забули. Бачать, неподалік вогник світиться.
- Піду вогню принесу, - сказав старший брат иушел.
Чекали, чекали його, на дочекалися. Пішов середній брат і теж пропав. Тоді молодший відправився подивитися, що із братами трапилося. Підійшов він до багаття. Біля нього старий лежить, спину гріє. До двом більшим модринам брати прив'язані.
- Ти навіщо їх, як злодіїв, до модрин прив'язав?- запитав молодший брат у старого.
- Така угода була, - відповів старий.- Умовилися ми небилиці один одному розповідати. Хто здивується, того до дерева прив'язати. Давай з тобою спробуємо?
- Давай, - погодився молодший брат і почав: - Пам'ятаю, народився я ранком від батька й матері, до вечора на полювання пішов. Зайшов у тайгу, муха мені на чоло села. Більша муха, із двоголову телицю буде. Ляснув я себе по чолу, піймав муху. Розпоров їй черево, потім зняв шкіру й здивувався: зовнішнього сала на ній було у чверть аршина, внутрішнього - на чотири пальці. Зняв я з коня сідло, прив'язав привід за пеньок, потім зі снігу розпекло багаття, з льоду вертів зробив і муху присмажив. Жиром її один чигир змазав, а іншої змазати забув. Ліг спати. Ранком прокинувся, один чигир є, а іншої знайти не можу.
Пішов до свого коня, і того не видне. Повернувся до озера - кінь мій у воді плаває. Виявляється, я його не до пенька прив'язав, а до шиї лебедя.
Плаває лебідь і коня за вузду водить. Побрав я широкий камінь і зробив човен. Побрав плоський камінь і зробив весло. Сіл у човен, гребу веслом, за лебедем женуся. Ганявся, ганявся по всьому озеру, насилу піймав. Відв'язав я коня, а лебедя не відпустив: розв'язав із собою побрати. Як тільки відв'язав я коня, лебідь злетів і мене підняв. Летів, летів лебідь і на небо залетів. А на небі життя така ж, як на землі. Люди там на нас схожі: одні хліб сіють, інші з худобою по небу кочують.
Відпустив я лебедя й почав пішки ходити у одному чигире. Ходжу по небу, другій чигир шукаю, немає його ніде. Три роки проходив у одному чигире - набридло. Розв'язав додому на землю спуститися. Сплів із соломи мотузку, знайшов у небі дірку й виліз через неї. Мотузки моєї до землі не вистачило, і я завис у повітрі. Десять років висів, гойдався між небом і землею. Потім розв'язав: будь що буде, випустив аркан, упав униз головами й у землю по самі п'яти пішов. Проторчал у землі три роки. Як не намагався, не міг вибратися. Думав, думав і догадався: збігав додому, побрав сошник і викопав себе... Молодший брат розповідає, на старого поглядає, а той лежить собі, спину гріє, бороду гладить, посміхається. "Ну добре, - думає молодший брат, - я тебе однаково дошкулю", - і далі говорить:
- Прийшов я у улус. У одній юрті бенкет іде. Я туди. Народу у юрті повно. Усе п'ють, веселяться. Дивлюся, мій зниклий чигир меж гостей ходить, вино кожному подає, а мене повз обносить. Я йому підморгую, а він начебто не зауважує. Раз я стерпів, два, а потім як лясну його по шиї, розім'яв руками й надяг на ногу... А за тобою, старий, боргу моєму батькові шістсот рублів залишилося й матері п'ятсот. Коли віддаси ці гроші?
- Які гроші?..
Старий спохватився, так було пізно. Згріб його молодший брат так прив'язав до дерева. Старших братів звільнив, захопив вогню, і пішли вони на свою стоянку.