Взаємозв’язок образу Печоріна і інших персонажів роману


Доля добутків А. П. Платонова дивна: згодом їхня актуальність не зменшується, а зростає. Всі чутніше стає його тривога про людське щастя “настільки потрібному, настільки достовірному, як неминучість!” Все необачно й не схоже ні на що у світі письменника А. Платонова. Голос письменника як би злегка приглушений, сумний. Здається, що це тиха життєва розмова письменника із читачем. Глибинна тиша змушує думати, співпереживати сильніше, ніж всі гучні слова сучасників А. Платонова. У ранніх добутках А. Платонов пише про своє дитинство. В оповіданні “Семен” він оповідає про душ дитини, його світогляді, про долю хлопчика, на який лягли всі домашні турботи після смерті матері: “!У ньому цвіла душу, як у всякій дитині, у його входили темні, нестримні, жагучі сили миру й перетворювалися в людину!” У цьому добутку вражає образ батька. Він як би вміщає в себе всю силу любові до людей, співпереживання. Вартий на колінах перед маленькими ще людьми, як перед всім людством, що не вміє виразити своєї непосильної для серця любові й жалості до них. Може бути, в образі батька перед нами сам Платонов: “!батько звичайно лазив по підлозі на колінах між дітьми, укривав їх получте гладив кожного по голові й не міг виразити, що він їх любить, що йому шкода їх, він як би просив у них прощення за бідне життя”.

Оповідання “Неживий ворог” – про події у Великий


Вітчизняній війні. У ньому через розмову солдатів, російського й німецького, Платонов виразив сутність фашизму. Приходячи завойовувати чужу землю, перетворювати людей у рабів, непомітно для себе німецькі солдати самі сталі рабами, рабами Гітлера. “Не людина! – охоче погодився Вальця. – Людина є Гітлер, а я немає. Я той, ким призначить мене бути фюрер!” І саме російський солдат “був першою й вирішальною силою, що зупинила рух смерті у світі; сам став смертю для свого ворога й звернув його в труп, щоб сили живої природи розламали його тіло в порох”. Нікого не залишає байдужим доля героя оповідання “Повернення” Іванова, що повернулося з війни з нечутливим серцем, що озлобилося. Спочатку він не може зрозуміти, як вижила його сім’я, він бачить лише зовнішню сторону життя, підказки й репліки сина Петрушки. Соромиться своєї байдужості до сина тому, що Петрушка має потребу в любові й турботі сильніше інших, тому що на нього “шкода зараз дивитися”. Вражає, як точно Платонов показав протиріччя між дитиною й війною, дитиною, що став дорослим з вини війни. Іванов не може уявити, який важка праця проробила ця юна душа, він іде із сім’ї. Сьогодення “повернення” – до таємного – відбулося в момент, коли герой побачив дітей, що біжать за ним. “!Іванов закрив очі, не бажаючи бачити й почувати болю упалих знесилених дітей, і сам відчув, як :я? в нього стало в груди! Він довідався раптом усе, що знав колись! Колись він почував іншу лінію через перешкоду самолюбства, інтересу, а тепер раптово торкнувся її серцем, що оголилося!”

Романи “Котлован” і “Чевенгур” звучать у наші дні як пророцтво. Весь трагізм у тім, що вони, ці віщі пророцтва сумного майбутнього, не були почуті за потоком фраз і гучних слів. Письменник створював ці добутки на початку становлення соціалістичного суспільства. І ще тоді попереджав про повну катастрофу світлої ідеї, якщо в основі людської діяльності не будуть лежати професіоналізм, наука, творча праця.

“Чевенгур” – самий великий добуток Платонова, що зосередив численні й різноманітні спостереження письменника, інженера, меліоратора, суспільного діяча, “всіма силами робочого на благо Радянської Росії”, Крім буквального значення, що ставиться до подорожі головного героя – Сашка Данова – є й інший, таємний зміст: просування всього людства убік майбутнього можливо, по Платонову, лише в тому випадку, якщо його будуть робити з розкритим серцем! Автор нарівні з героями й разом із читачами вживає спроби осмислити шляхи нового миру. Чевенгур – символ і одночасно конкретне місце майбутнього щасливого життя. Роман описує далекий і довгий шлях до Чевенгуру. Через часи й життя багатьох людей. Через непритомне існування бобиря, безвихідність рибалки, що потонув, животіння багатодітного Прохора Данова і його сімейства тягнеться нитка оповідання. Іде “степова воююча революція”. З такої ноти починається подорож Сашка по здибленій Росії. Під час своєї подорожі з якими тільки людьми не доводиться зіштовхуватися йому, чим не доводить займатися! Перед ним розвертається фантастична по своїй несподіванці картина діяльного здійснення нового життя. Ледь Іванов довідається, що в Чевенгуре “улаштований” комунізм, як негайно відправляється туди. Якщо колись подорож тривала, поширювалося вшир і вдалину, то тепер воно спрямовується вглиб. Оповідання зосереджує на головному: на пошуках сутності людського життя й людського щастя. Ті, що зібралися в Чевенгуре люди хочуть навчитися жити якось інакше – більш розумно, одухотворення, світло. Але це виявляється непосильним завданням, що вирішити поодинці неможливо.

Роман Платонова “Чевенгур” – це сумна казка про гіркий людський досвід, у якому закладені багато хто й багато змістів. Затверджується ідея спорідненості, злитості людства: людина прагне до людини, людина розуміє людини, людина пам’ятає про людину. Напевно, тільки так і можна вижити людству. А інакше воно зазнає краху, як потерпів його натхненний вигадкою, але так і не здійснений Чевенгур. Ігнорування економічних, екологічних і загальнолюдських законів і заміна їх тільки деклараціями й гаслами неминуче приведуть до краху.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Взаємозв’язок образу Печоріна і інших персонажів роману

Categories: Твори з української літератури

Links