Вселюдська трагедія та її осмислення у поемі І. Драча “Чорнобильська мадонна”)


Народжуються, народжуються малюки незрячі,
З хворим серцем, пальчиками, що зрослися.
За чорнобильські хмари, за українську нашу
Слухняність – сплачують…
В. Терен. “Мічені атоми”
Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли він сучасний, коли його творчість іде по самому нерву життя, коли вона зливається з криком його нації. “Чорнобильська мадонна” І. Драча злилася з відчайдушним криком не лише народу України, а й з відчаєм усього людства. Бо дійсність була страшніша за найчорнішу вигадку:
…сосни дощами спалені,
Лізуть в очі лихою іржею –
У якійсь несусвітній опалині
Денно й нощно блукають душею.
1986 рік. “Від Ради Міністрів СРСР. На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія, пошкоджено один з атомних реакторів. Вживаються заходи щодо ліквідації наслідків аварії. Потерпілим надається допомога. Створено урядову комісію” (“Известия”, 1986, ЗО квітня).
А моє покоління в 1986 році тільки переступило поріг школи. Пройшло багато років. А хлопців, які зробили крок до подвигу, немає. Не відали вони ще тоді, що вогонь був не найстрашнішим ворогом. Той, інший, невідомий, був підступніший – радіація. А може, не тільки радіація, а й убогість душ наших. Не навчили, не вберегли, повірили без оглядки науковому прогресу. Ми звикли, що коли народ здатен “розв’язувати


питання величезної технічної складності, що їх до Чорнобиля ніхто ніколи у світі не розв’язував”, а якщо я замість Чорнобиля напишу Диканівка, то що зміниться? Чому такі розгнівані сили вибирають саме мою країну, що вони хотіли так страшно сказати цьому нинішньому віку, від чого хотіли усіх нас застерегти? І хоч у людей є очі – але вони можуть не бачити. Розкрити очі, розбудити серце – таке завдання поеми І. Драча “Чорнобильська мадонна”. Бо саме мати, народжуючи дитину, народжує народ, майбутнє.
Українська мадонна! Яка ти? Поет хоче змалювати тебе такою, як малювали “богове мистецтво протягом тисячоліть – від Рубльова до Леонардо да Вінчі, від Вишгородської Мадонни і до Сікстинської, від Марії Оранти і до Атомної Японки…” Цей образ – не бутафорія, не прикраса у канві сюжету. Зболено розмірковує митець, і на аркушах з’являються гіркі, пекучі слова. Із них він творить свою поему, думки тісно зв’язуються З конкретними подіями, переплітаються і створюють образ “святої сили всіх святих” – образ української жінки – Чорнобильської Мадонни:
Ти намагався писати про Неї – Вона пише тобою,
Як недолугою ручкою, нікчемним пером, як олівцем
Хапливим і ошалілим, покручем-олівцем…
Ти намагався її змалювати – вона вмочила тебе
В сльози і пекло, в кров і жахіття: фарби такі
Ти подужаєш? Розпачу вистачить? Віри достане?
А безнадії? А проституйованого лахміття достатку?
А розпачу з того, як ти колег своїх-вішальників
Збивав мовчанням своїм?
Уже з перших рядків поеми відчуваєш, що душа поета “впіймала” образ Мадонни на тлі атомної епохи. Він підбирає такі точні слова, що, здається, тільки вони здатні донести в собі суть думки:
Я заздрю всім, у кого є слова.
Немає в мене слів. Розстріляли до слова.
Мовчання тяжко душу залива.
Ославленість – дурна і випадкова.
Я випалив до чорноти жури
Свою прокляту одчайдушну душу
І жестами, німий, возговорив…
Хай жестами. Але сказати мушу.
Один із центральних образів у світовій поезії – образ жінки. Іван Драч послідовно розвиває традицію нашої літератури, зокрема традицію шевченківську. У своїх творах поет не раз звертався до теми сучасної жіночої долі (вірш “Прання”, “Балада про дядька Гордія”, “Троє яблук циганок”, “Балада про бляху” та інші), і завжди образ жінки у його творчості багатоликий і ніколи не скращений. Правда, у кожному конкретному випадку поет знайомився з життям конкретної героїні.
У своїй скорботній пісні поет створив образ-узагальнення, образ-символ. Тут було що узагальнювати. І розповідь солдата з будівельного батальйону, й осмислення літературних сюжетів на тему Чорнобиля, і роздуми під час відкритого чорнобильського суду в закритій зоні, і сучасні проблеми з “трагедіями фізиків-ліриків…” Це саме ті центри, з яких складається твір. Саме з них тягнуться, перегукуючись, лінії драматичних, етичних, екологічних, соціальних, ліричних та інших подій, в яких так чи інакше відкривається образ Матері.
Згадаймо назви розділів з їхніми героїнями: “Солдатська мадонна”, “Трактористка”, “Хрещатицька мадонна”, “Скіфська мадонна”, “Баба в целофані – наша мати”, “Невмируща мати”… У кожній іпостасі мати проживає свою велику драму, драму реального життя. Не можу не навести уривок із розділу “Хрещатицька мадонна”:
Який напій ти в квітень той пила,
Коли, заквітла сином, ти казала,
Від Ірода себе не вберегла –
Тебе накрила та нечиста сила?!
А хустка збилась так на голові,
Що лисиною світиш, Божа Мати…
Я Божий слід твій бачу у траві,
Який боюсь і подихом займати.
Після “проклятого року” в Чорнобильській зоні солдати вирізують і “хоронять” ліс. Щоранку виходячи на роботу, на піску вони бачать слід босої жіночої ноги. Генерал думає, що це сліди його матері, яка тричі тікала від сина з міста в село. Та Іван Драч пропонує нам свою версію:
Бігли босі сліди,
А пісок тільки спалено вився,
Шепотів, шурхотів,
В стежку шлейфом світився,
А ми німо дивилися –
От проява непевна яка!
Може, мати пішла в саркофаг
До Валерія Ходемчука?
Так, це сліди великих провин перед матерями, це сліди пам’яті, сліди зв’язків із батьківською землею і могилами свого роду.
Скільки стареньких, гордих, безпровинних бабусь залишилося доживати віку в зоні – у своїх хатах, наповнених радіацією. Це вже не художній вимисел поета, а гірка правда, реальність:
І знов стара до хати
Чимдуж чимчикувала,
Де бусол і криниця,
Де кіт її й корова,
І де усе, що сниться
Без слова, лихослова.
“Палаюча, мов смолоскип, впала вона на третину річок та на джерела вод… А ймення звізди – Полин…” Звідки вона явилась, ця “звізда Полин” – із ночей біблейських чи вже з ночей прийдешніх? Іван Драч дає нам свою відповідь. Недбальство людське, жорстока їхня невдячність, глумління над Матір’ю-природою, яка завжди була така добра до нас у своїй вічній, безмежно терплячій любові, сучасна наука з її фантастичною, не завжди контрольованою і, можливо, не до кінця пізнаною могутністю призвели до катастрофи XX століття:
…ось фізик прибіг. Дивна для мене ця мить.
Яка ж я йому солом’яна оборона?!
Шепоче він болісно: – Вона мене не простить…
Не простить… Чорнобильська мадонна…
Як художник Іван Драч оригінальний і неповторний. Як влучно він використовує виражальні можливості бурлеску, коли пише про “бабу в целофані – нашу матір”:
“Чого це Ви, бабо, корову узули? –
А що радіація, Ви, мабуть, не чули?! –
В синових чоботах взута корова –
Нехай же пасеться і буде здорова.
І бабі ще дасть до відра молока.
Така замашна і молочна така.
– Чого це Ви, бабо, уся в целофані?
– Хіба ж я газет не читаю, чи як?
Корову видою на світанні,
Взую, одягну й веду за рівчак…
Звучать у поемі і ліричні інтонації, які вміщюють цілу гаму почуттів та думок. Автор вдало вплітає в поетичні вирази термінологічну та наукову лексику:
Було все мов на лезі,
Якому все стинати –
І квітку прямо в цезій
Поцілувала Мати.
Все плакало на сонце,
Не хтіло помирати
І квітку прямо в стронцій
Поцілувала Мати.
Чорнобильська катастрофа оголила пекучі проблеми, які ми приховували самі від себе. Вона рентгеном просвітила мій народ і винесла на поверхню виразки, які не менше руйнують людину, ніж сама радіація.
Це ненаситництво, апетит, якого не погамувати навіть у найчорніші хвилини людського страждання.
Знаходились і мародери, для яких всенародне горе було “щасливою” нагодою, щоб нагодувати свою ненаситну пельку:
Аж раптом рипнули двері. Щось сунуло вже до хати,
Ліхтарем її шмагонуло, Матір Божу стало здіймати,
Скриню стару одчинило, сорочку взяло з поликами,
Дихало перегаром, збиткувалося над віками…
Так описав І. Драч цих нелюдів у своїй поемі. А зараз що змінилося? А нічого.
Закінчився суд, де на лаві підсудних були людці, що займали державні посади. Моя пам’ять зафіксувала лише деякі прізвища: О. Озеров, В. Пантейлюк, Якушевський… Вони набивали кишені “зеленими”, продаючи “липові” довідки про участь у ліквідації катастрофи століття. Говорять, що такі гроші не приносять щастя! Коли ж це для нас стане аксіомою?
Не лише Іван Драч у своїй творчості звернувся до чорнобильської трагедії, але так її осмислити і зуміти відтворити словами з сучасних поетів, мабуть, не зміг би ніхто. Бо він – художник, якому “немає скутих норм. Він – норма сам, він сам у своєму стилі”.
Скорботна пісня нашого поета допоможе зупинитися, поглянути навкруги і відповісти хоча б собі на його риторичні запитання:
Оце ми дожились, нема де правди діти:
На людські душі впала вже напасть.
Іти нема куди і ніде рвати квіти –
Начастувалися святих дричасть.
(Н. Замулко)
Вчимося всебічно осмислювати, перевіряти на надійність, людяність, на моральність чи безморальність данайські дари XX століття, бо прийшла наша черга.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Вселюдська трагедія та її осмислення у поемі І. Драча “Чорнобильська мадонна”)

Categories: Твори з літератури

Links