Володимир Висоцький “приречений на вічність поет”

Самим головним для Висоцького в житті була пісня. Сам із цього приводу він говорив: “Якщо на дві чашки ваг кинути мою роботу: на одну – театр, кіно, телебачення, мої виступи, а на іншу – тільки роботу над піснями, те, я вас запевняю, пісня переважить!”. За невелике життя (проживши, на жаль, усього 42 року) Володимир Висоцький написало колосальну кількість пісень. Як говорять, плівкою з його записами “можна обкрутити всю планету”. У Росії не було будинку, де не звучав би його хрипловатий голос із винятковим розспівом приголосних.

Дивує розмаїтість тим, розкритих у піснях автора. Владимир Висоцький розповів нам майже про усім, чим жив народ: про війну, про альпіністів, про спортсменів, шоферів, льотчиків – про всім

Висоцький не далекий філософії; міркування про сенс життя не менш глибока, чим сатира. Особливість творчості Висоцького складається в неординарності особистості талановитого актора, чудового співака, у здатності створювати найрізноманітніші маски у своїх утворах.

Популярність Висоцького, як я вважаю, полягає, насамперед, у народності його творчості. У його чудовій пісні “Я не люблю” повністю розкриті погляди на мир, на життя самого автора

Я не люблю себе, коли я боюся,

Я не терплю, коли безневинних б’ють

Я не люблю, коли мені лізуть у душу,

Тим більше – коли в неї плюються

На думку Булата

Окуджави, “люди, виховані на порожній бездумній розважальності, поезії Висоцького не приймуть, а не вміють самостійно мислити його іронії не оцінять; байдужі ж до всього, крім особистих проблем, тривоги й болю його не зрозуміють”. Я повністю згодний із цією точкою зору, тому що кожний твір Володимира Висоцького перейнято змістом, змушує задуматися. У кожну пісню Володимир Висоцький вкладав часточку себе, при створенні викладаючись повністю у своїх силах

По-моєму, вірша Висоцького не можна читати. Їх потрібно слухати тільки у виконанні самого автора, тільки тоді вони представляться в їх щирій і повній красі

Із задоволенням у вільний час послухаю пісні Володимира Висоцького: посміюся над моїм улюбленим веселим “Діалогом у телевізора”, почитаю лист у редакцію, поволнуюсь за канатохідцем, занурюся у військові події Другої Світової з “Чорними бушлатами”, побуваю на Канатчиковой дачі… Нехай Володимира Висоцького й не друкували в часи Рад, але “живе в народі самородок, актор і поет”.

Завершу свій відгук на творчість Володимира Висоцького чудовим рядком П. Вегина: “…Одноплемінники, зробіть честь – закресліть “був”, напишіть “є”.

Поет і Час. Ці поняття не існують друг без друга, вони взаємозалежні. Поетові відкрита таємниця минулого, сьогодення й майбутнього, але саме Часу дано судити, чи стане він Поетом

Уже більше двадцяти років пройшло після відходу з життя Володимира Висоцького. Шок, викликаний у свій час його смертю, змусив задуматися, ким він був для нас: актором, поетом, композитором?

Володимир Висоцький увійшов у літературу на початку 60-х рр. Романтичний настрій суспільства, викликане недовгої “відлигою”, послужило поштовхом для розквіту так званої бардовской поезії. На гребені цієї хвилі Висоцький і ввірвався в наше життя зі своїми першими добутками. Хто ж герої його перших віршів? Дурні й божевільні, злодії й алкоголіки, словом, аутсайдери суспільства. Мимоволі напрошується асоціація з “чудиками” Шукшина. Згадаємо шукшинского Єгора Прокудина, що пройшло злодійську школу й не разучились бачити красу навколишнього життя. Він адже з того ж тесту, що й герой вірша Висоцького

“Весна ще на початку”:

И от знову – вагони,

Перегони, перегони,

И стики рейку відраховують шлях

А за вікном – у зеленому

Берізки й клени –

Начебто говорять: “Не забудь!”

А с насипу мені махають пацани

Навіщо мене відвозять із Весни!..

Комусь може здатися дивним, але, на мій погляд, ліричний герой Висоцького – будь те злодій, алкоголік, божевільний, роботяга, солдат, спортсмен – плоть від плоті того “маленької людини”, якого відкрили в літературі XІX століття Пушкін, Гоголь, Достоєвський

Читаючи вірші Висоцького, слухаючи його пісні, дивуєшся, як же перетворили башмачкини й девушкини! Явище, помічене поетом, страшно по суті своєї. Сміючись над мешканцями Канатчиковой дачі, ми не зауважуємо, що смотримся взеркало.

Ми теж діти страшного років Росії,

Безвременье вливало горілку внас.

Поет уловив страшні симптоми виродження народу й намагався своїми віршами достукатися до кожного з нас. Але в нашім російському житті, що тоді, в 70-е роки, так іноді й зараз, говорити правду небезпечно. І поет взяв на озброєння іронію. Він вирядился блазнем гороховим і із простуватим, а часом і лукавим, видом виплеснув нам в особу правду, облачивши її у форму балади, казки, притчі. Згадаєте його вірші: “Балада про кинутий корабель”, “Притча про Правду й Неправду”, ” Пісня-Казка про Погань”, “Казка про нещасних казкових персонажів”.

Простота й доступність поезії Висоцького гадана. Джерела її в народному театрі, смеховой культурі. Говорячи про сучасників, поет і сміється, і жалує їх. Його герої легко перевтілюються. І це не що інше, як зміна масок у балагані. У наш час переосмислена формула Шекспіра: “Увесь світ – театр”. Театр нашого життя обертається балаганом:

Роздали маски кроликів,

Слонів і алкоголіків

И от уже мотив маскараду, у якому всі рівні й дорівнює дурні, проходить червоною ниткою у творчості поета

Усе в масках, у перуках – всі як один,

Хто казковий, а хто – літературний…

Сусід мій ліворуч – смутний арлекін,

Іншої – кат, а кожний третій – дурень

Сміх таїть у собі якусь подвійність, властиву психології російського народу. Іронія й сатира допомагають перемогти, перебороти самі важкі умови життя. Подібно Зощенко, Висоцький уміє взяти саму вульгарну тему й змусити людину реготати й ридати над самим собою…

Ототожнюючи автора й ліричного героя, нерідко читачі й слухачі його помилялися, приймаючи поета “за свого в дошку хлопця”. Свою першу маску Висоцький створив, опираючись на традиції міської народної поезії, не визнані тоді офіційною літературою. Він відмінно володів образами й мовою цієї поезії. Надалі поет створив сотні таких масок. Вони пізнавані, як народні лубочні картинки, як глиняна іграшка з елементами гротеску

Я впевнений, що популярність Висоцького не в скандальності слухів про поета, а, насамперед, у народності його творчості. Народності Висоцького полягає в самому методі його мислення: в умінні бачити парадоксальність ситуації, створювати яскраві іронічні й точні образи

Люди, виховані на порожній бездумній розважальності, поезії Висоцького не приймуть, а не вміють самостійно мислити його іронії не оцінять; байдужі ж до всього, крім особистих проблем, тривоги й болю його не зрозуміють

Сьогодення поета завжди супроводжують не тільки шанувальники, але й ганьбителі, і навіть гонителі. У поезії Висоцького й тих і інших удосталь. У цьому ознака сили його поезії. У Булата Окуджави є пісні, присвячені Висоцькому, в одній з них такі рядки:

Може, хто й нині знову хрипоті його не рад

Може, хто має намір підлити у вірші єлею…

Але ж пісні не горять, вони в повітрі ширяють.

Чим їм роблять болючіше, тим вони сильніше.

Висоцький і його герої завжди переможці –

Так хотів поет! Він був талановитим співаком. Я не можу представити його без гітари. І навіть коли я читаю його вірші, то чую його ледве хрипловатий голос. У піснях чутно, як хочеться йому, як подобається йому бути сильним, твердим, упевненим, твердо знати, чого хочеш, чого не любиш. Перебороти всі й домогтися своєї мети будь-що-будь. І тому ліричний герой його поезії суперечливий. Він те в розпачі від навколишньої дійсності (“И люди швидко знахабніли: Твори що хочеш – смерті немає!”), те сміло дивиться в майбутнє, з надією, що під маскою живе чиста, світла людська особа:

Я в таємницю масок все-таки проникнув,

Упевнений я, що мій аналіз точний:

Що маски байдужості в них –

Захист від плювків і від ляпасів

Незбагненно часом, звідки він, молодий, так багато й так глибоко знав про час, у якому не жив? Про війну,- хоча сам не воював; про сталінські в’язниці, – хоча сам не сидів; про село росіянці, – хоча сам городянин, природжений москвич. Особливо мені подобаються його пісні овойне.

Хто сказав: “Усе згоріло дотла, Більше в землю не кинете насіння?” Хто сказав, що земля вмерла? Ні, вона затаїлася на час. Материнства не взяти в землі, Не відняти, як не вичерпати море…

Я часто слухаю в записі улюблену пісню “Він не повернувся з бою”. Яка страшна самітність почуває людина, що втратила теперішнього друга:

Чому всі не так?

Начебто всі, як завжди:

Те ж небо, знову блакитне,

Той же ліс, те ж повітря

И та ж вода,

Тільки він не повернувся з бою…

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Володимир Висоцький “приречений на вічність поет”