Води Африки

Для Африки в цілому характерний великий річний стік (5390 км3), за обсягом якого вона поступається лише Азії й Південній Америці. Річкова мережа найгустіша в екваторіальному поясі; у пустелях і на піщаних рівнинах Калахарі рік майже немає. Континентальний вододіл проходити уздовж східної піднесеної частини Африки, у зв’язку з чим басейну Атлантичного океану належить 36,5 % площі Африки, басейну Індійського океану 18,48 %, басейну Середземного моря 14,88 %. Стік здійснюється в основному п’ятьма головними ріками: Конго, Нілом, Нігером, Замбезі й Оранжевою, басейни яких охоплюють близько 1/3 площі Африки. З їх Конго за обсягом річного стоку (1230 км3) поступається лише Амазонці, а Ніл – найдовша річка на землі (6671 км). Безстічні басейни й області внутрішнього стоку охоплюють 30,5 % площі Африки. У результаті підвищення сухості клімату скорочувалися в розмірах або зникали стародавні озера, у які стікали стародавні ріки.

Такі озера існували в Сахарі (Палеосахарське море та ін.), у Чад-Ській улоговині (Палеочадське озеро). Живлення більшості рік переважливо дощове. Грунтове живлення переважає в напівпустелях і пустелях. Розподіл поверхневого стоку дуже нерівномірний. Найбільшої величини куля стоку (1000-1500 мм на рік) сягає в районах надлишкового зволоження й виходів на поверхню кристалічних порід і латеритних шарів ( північно-західне узбережжя Гвінейської затоки, східні схили Мадагаскару); у западині Конго куля стоку 500-600 мм. У субтропічних широтах стік збільшується до 200 мм. Майже всі ріки Африки мають значні сезонні коливання стоку. У більшості рік стік буває переважливо влітку й восени. Узимку стік переважає на північно-західних і південно-західних окраїнах, в областях з середземноморським кліматом. 37 % площі Африки має епізодичний стік.

В Африці виділяють ріки таких типів: 1 – екваторіальний тільки з дощовим живленням і рівномірним стоком; 2 – суданський (найбільш поширений) з перевагою дощового живлення й літнього та осіннього стоків; 3 – сахарський, до якого належати тимчасові або епізодичні водотоки (у Сахарі називаються уедами); 4 – середземноморський з дощовим і частково сніговим живленням і різким скороченням або припиненням літнього стоку. Усі великі ріки Африки – транзитні, мають складні режими. Майже всі великі озера Африки лежати в тектонічних западинах на Східно-Африканському плоскогір’ї; смороду довгі, вузькі й дуже глибокі. Озеро Танганьїка – другу у світі за глибиною (1435 м) після Байкалу. Найбільше в Африці озеро Вікторія (площа 68 тис. км2) – другу після озера Верхнього (США) прісноводне водоймище Землі. Озеро Тана, утворене в результаті підгачування долини лавовим потоком, – найбільше на Ефіопському нагір’ї.

В аридних областях Африки переважають реліктові озера внутрішнього стоку, з відносно невеликими глибинами, плоскими берегами, солоною водою (крім солонуватого озера Чад, що має підземний стік у западині Боделе). У північно-західній частині Сахари й в Атласі тимчасові солоні озера називаються шоттами, або себхами. Грунтові води залягають на невеликих глибинах під руслами тимчасових водотоків; підземні утримуються головним чином у континентальних нижньо-крейдових піщаниках Сахари й Північного Судану, у Південній Африці накопичуються в тріщинах корінних порід, у піщаниках і закарсто-ваних вапняках системи Карру. За потенційними запасами гідроенергії (700 млн. кВт, близько 20 % світових) Африка поступається тільки Азії. Найбільші запаси мають басейни Конго (390 млн. кВт) і Замбезі (137 млн. кВт), алі використовується менше 1 %. На території Африки, що одержує в середньому близько 800 мм опадів на рік, є можливість використовувати для зрошення поверхневі, грунтові й підземні води

Води Африки