Власні міркування про улюблену професію


Я переконаний, що кожна людина приходить у світ, аби виконати свою місію, залишити по собі добрий слід. Кожен повинен щось зробити, аби, підсумовуючи прожите і пережите, можна було б сказати своєму найвищому судді – совісті: життя минуло недаремно. Бо хіба не заслуговує на повагу і добру пам’ять повсякденна чосна праця? І що б не робила людина, вона повинна вкладати у свою справу частинку власної душі, зернину творчості. Я свідомий того, що обрана професія – не тільки задоволення, не тільки матеріальні статки чи престиж, цо, насамперед, важка праця. Звичайно, хотілося б, щоб обраний фах, який стане справою мого життя, забезпечив одночасно дві необхідні сфери людського буття: духовну та матеріальну.

На жаль, сьогодні я помічаю зовсім інші процеси у нашій державі. Мені боляче спостерігати за своїми високоосвіченими розумними батьками, які, отримуючи мізерну платню, змушені шукати інші способи заробити гроші, аби прогодувати сім’ю. Чому нашій державі стали непотрібними висококваліфіковані спеціалісти, а люди, шукаючи кращої долі, масово виїжджають за кордон? І коли я поділився з батьками своєю мрією стати вчителем, вони тільки гірко посміхнулися і почали перекоуувати мене, що ця професія – не для нашого часу. Я не повірив у їхні слова, бо й звучали вони не надто переконливо. Докладу всіх зусиль, щоб здійснити свою мрію, бо знаю, що ніхто, крім


нас самих, не змінить ситуацію. І тільки наполегливою творчою працею на благо рідного народу можна поліпшити і свою долю, повторивши колись у майбутньому вслід за В. Грінченком:

Не велике я поле зорав, Та за плугом ніколи не спав. Що робив, те робив я до краю І всю силу, що мав я і маю, На роботу невпинную клав.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Власні міркування про улюблену професію

Categories: Шкільні твори

Links