Виступи з повідомленнями до теми “Герої Овідія – жителі міста Томи”

Місцеві жителі носять імена героїв “Метаморфоз”, вони ніби зійшли зі сторінок спопелілого твору. Діт в античній міфології – бог підземного світу, у Томах він німець, знівечений війною, лікар і гробар. Уві сні ветеран розбитої армії бачить жахи концтаборів, чує гуркіт канонади. Він носить “беззахисне серце” і живе “задля мертвих”. Діт переконаний, що “жива людина здатна на все” і “людина людині вовк”. Ці “банальні слова” привіз із Рима Овідій Назон, я повторював багато разів Діт, бо в них “було все, чого він

зазнав і що йому засвідчив світ”.

Прозерпіна – богиня підземного царства – у Томах наречена Діта. Феме – богиня поголосу – крамарка, яка розповідає Котті все про жителів. Лікаон – аркадський тиран – линвар. Терей – фракійський володар – жорстокий різник, Прокна – дочка афінського царя Пандіона – дружина Терея, Ліхас – слуга Геракла – місіонер старовірів, Ехо – супутниця Назона і Котти. Герої роману зазнають метаморфоз; Терей, Прокна і Філомела стають птахами, Батт кам’яніє. Котта здогадується про перетворення Лікаона у вовка. У карнавальну ніч вулицями Томи пройшли

процесією Медея, Юпітер і феб.

Міфи і складаються для того, щоб їх оживляла наша уява”. Ці слова А. Камю згадуєш, коли читаєш твір К. Рансмайра, бо сюжети “Метаморфоз” він використав для реконструкції літератури, щоб розповісти, що хвилює його самого і сучасників. Він дивиться на всі тексти минулого із свого сьогодення, переінакшує і переосмислює їх через призму сучасності. Відшукайте у тексті докази цієї думки.

– Ясонові пасажири нагадують емігрантів, що в пошуках примарного щастя залишають батьківщину. – Письменника хвилює заборона можновладцями книг, вистав, розправа над Митцями. – По-своєму інтерпретується у романі міф про потоп. “Самотність – це, безперечно, найтяжча з усіх покар!” – це усвідомлював не тільки Назон, але й багато інших письменників XX століття. – Герої міфів живуть і зараз: підприємливі Ясони, Феме, Фінеї, жадібні Мідаси, жорстокі Тереї, талановиті Арахни. – Легенди про перевтілення дали змогу К. Рансмайру немовби підняти на поверхню фатальні непорозуміння, парадокси, якими рясніє життя: жорстокість між найближчими людьми, неправильне господарювання, неекономне використання надр. – Письменник констатує: становище володарів у світ; нетривке.

У часи Овідія люди розуміли, який прекрасний, але й тендітний світ, як все у ньому взаємопов’язане й упорядковане. Досить малого порушення гармонії – і почнуться нескінченні біди. У романі автор в уста Котти вкладає слова: “…яка ж легенька – мов пушинка – споруда цей світ, які вразливі гори, що розсипаються на пісок…” Він занепо коєний порушенням гармонії у світі і змальовує наслідки: зміна клімату, руйнування гір, мор риби, зникнення міста Ліміри. “Цьому людству з його вовчими звичаями настане

Кінець!” – пророкує Назон устами Ехо. Піфагор у “руїнах, закурених здичавілих вуличках і на занедбаних нивах, у брудних халупах і на чорних від кіптяви обличчях мешканців, у кожному скреготі залізного міста” побачив майбутнє, бо кожна брудна калюжа – це “вікно у спустошений часом світ”.

К. Рансмайр з допомогою міфу зумів зазирнути у суперечливий світ людини, – зробити очевидним геніальний здогад древніх греків про те, що все на світі плине, ніщо не залишається незмінним. Завершальні сторінки роману – початок апокаліпсису: усе підвладне скам’янінню, спустошенню, зелень насувається на місто, іржа поїдає залізо. Сучасна цивілізація приречена – основна думка роману.

Чим закінчились пошуки Овідія та його книги? Зникли Назон, Піфагор, “збожеволів” Котта, Трахіла знищена лавиною, написи на камінні вкрились слимаками, їх ніхто не прочитає, бо людей нема. Птахи з гобеленів злетіли в небо, кіномеханік не повернувся в Томи. Ці факти свідчать про вичерпаність культури.)

Які роздуми викликає кінець роману? Над Томами з’явилась нова гора Олімп, вона була “звільнена від туманів та хмаровиння.” Хочеться вірити, що ця гора стане символом нового мистецтва. Ситуація зникнення автора та його книги допомогла створити К. Рансмайру роман про минуле і майбутнє людства, культури. “Останній світ” – це власна інтерпретація Овідієвої долі, оригінальна інтерпретація античності і своєрідна міфологізація дійсності.

Виступи повідомленням “Символіка й художня сила образів”.

“Зникнення людини” – символ зміни панівного становища людини у світі. Назон – узагальнюючий образ Митця-модерніста. Овідієві “Метаморфози” – символ влади мистецтва. Зникнення книги – це символ втрати домінуючої функції книги в процесі пізнання. Піфагор – узагальнюючий образ філософа, який надихає письменників-модерністів. Котта – узагальнюючий образ біографа, літературознавця. Гірська лавина – це невідворотний рух Історії, невблаганний час. Олімп – символ нового Мистецтва, “без туману і хмаровиння”.

Літературний коментар. Супутник Назона – філософ Піфагор. Овідій Назон перебував під впливом теорій Піфагора, який учив про вічні зміни та “переселення душ”.

До того ж в Римі дедалі більший вплив мали східні релігії, для яких характерне уявлення про метемпсихозу (переселення душ). К. Рансмайр з іронією змальовує світ без людей, які перетворились в каміння, тварин, птахів. У XX столітті східні віровчення стали знову модними. Чим не доказ думки Ніцше, що Всесвіт – це кругообіг і вічне повернення?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Виступи з повідомленнями до теми “Герої Овідія – жителі міста Томи”