Висміювання духовенства за лицемірство й святенництво в образі ченця Цибулі (за “Денамероном” Дж. Бонначчо)

Джованні Боккаччо – видатний італійський письменник доби Відродження. Вершиною його творчості є збірка новел “Декамерон”. Вона становить цілісний гвір, до якого входять сто новел. Одна з провідних тем збірки – антиклерикаль­на. У змалюванні Боккаччо попи і ченці – це почасти пройдисвіти, шахраї, хтиві й розпусні лицеміри, які удають із себе аскетів та обдурюють довірливих людей.

Антоній Чіполла, або брат Цибуля, – головний персонаж десятої новели шос­того дня – був “на вдачу – всім пройдисвітам пройдисвіт”. Цей

чернець їздить по селах і піддурює легковірних парафіян тим, що за гроші показує їм різні речі, кидаючи їх за святі реліквії. Серед цих “реліквій” було “перо архангела Гавриїла, шо загубив він у світлиці Діви Марії, як благовістив їй у Назареті юдейськім”. Од­ного разу двоє бешкетників вирішили посміятися з ченця. Вони викрали у нього зі скриньки перо і насипали в неї вугілля. Чіполла, відкривши скриньку перед на­товпом довірливих простаків, не розгубився. Він тут же “пригадав”, що це святе вугілля з того самого вогнища, на якому було спалено святого Лаврентія. Ці ву­глинки мають цілющу силу.
Отже, натовп посунув до нього, і чернець став “зна­менувати великими чорними хрестами білі сорочки, каптани і хустки побожних мирян”.

Боккаччо висміює ті способи, за допомогою яких священики вводять в ома­ну легковірних людей. Він показує, що так звані “святі реліквії” нічого не варті. Після хрестових походів уся Європа була буквально наводнена “святими релік­віями”, які хрестоносці вивозили зі “святих місць”. Дуже смішно звучить розпо­відь ченця про зустріч із “преподобним отцем Некорименебудьласка”, який пока­зав йому, “по-перше, перст Святого Духа, цілий і свіжий, зовсім як живий, потім кучерик серафима, що являвся святому Францискові, далі ніготь херувима і ре­бро воплоіценного слова, вправлені в рамці; …кілька променів звізди, що явилась трьом царям-звіздарям на Востоці, пуделко з потом архістрагига Михаїла, як він боровся із сатаною…”.

Більше того, дещо з цих реліквій патріарх навіть подарував брату Цибулі, зо­крема “скляночку з гуком дзвонів храму Соломонового” та перо архангела.

Боккаччо сміється не тільки з ченця, а й з самих парафіян, які настільки лег­ковірні й неосвічені, що ладні вірити кожній нісенітниці. Так, славнозвісне перо ангела було нічим іншим, як пером папуги з Єгипту. Люди вірять також у розпо­віді ченця про його подорож такими країнами, як Оманія і Туманія, Дурисвітчи – на, Червиві Гори тощо. “А одурити їх (людей) ченцеві було не дуже важко, бо в ті часи всякі єгипетські витребеньки зрідка хіба потрапляли до Тоскани… А як вони взагалі були маловідомі, то в Чертатьдо й поготів. Там люди жили собі просто, по-батьківському і дідівському, і папуг не то в вічі зроду не бачили, а й не чули про них ніколи”. Тож брат Цибуля безсовісно дурить людей, користуючись їхнім легковір’ям і неосвіченістю.

Ця новела дає можливість зрозуміти релігійність Боккаччо. Письменник не заперечує ні католицьку церкву, ні релігію взагалі. Він лише картає ченців за па­діння моралі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Висміювання духовенства за лицемірство й святенництво в образі ченця Цибулі (за “Денамероном” Дж. Бонначчо)