Вірш С. А. Єсеніна “Не шкодую, не кличу, не плачу…”

З усієї яскравої, самобутньої, різноманітної і надзвичайно емоційною російської лірики початку XX століття важко виділити більш цілісне, єдине, послідовне творчість, ніж творчість С. Єсеніна. Його твори видаються таким собі велетом, нерозривним переплетенням різних тем, мотивів, образів, об’єднаних незвичайним благоговінням перед батьківщиною, якимось наївним, побутовим патріотизмом, своєрідним культом російської природи. Основа світогляду поета настільки цілісною і незмінна, що він деколи навіть “переспівує” сам себе, використовуючи одні й ті ж мотиви, образи та ідеї в різних віршах. Але все ж і в ліриці Єсеніна можна відзначити окремі твори, котрі стояли трохи осібно від решти творчості. Одним з таких віршів є “Не шкодую, не кличу, не плачу…”.

Цей вірш було написано в 1922 році, вже в зрілий період життя автора. У системі філософських творів Єсеніна воно відіграє важливу роль, тому що найбільш яскраво відображає світоглядну концепцію поета. Особливе значення має воно й для творчості, тому що в цілому в єсенінській ліриці набагато більше уваги приділяється темі батьківщини і темі кохання. Тому кожне філософське вірш Єсеніна заслуговує особливого розбору.

Тема твору – роздуми зрілої людини про минуле життя, про його сенс, про її сприйнятті. Ліричний герой намагається вирішити для себе проблему, рано чи пізно встає перед

кожною особистістю, – проблему прийняття чи неприйняття догляду юності, життєвих сил, енергії. І автор виводить своє рішення: основна ідея вірша – необхідність смирення перед неминучістю.

Всі ми, всі ми в цьому світі тлінні…

Але це смирення ліричного героя не апатично, не гнітюче – це своєрідна концепція щастя, прийняття світу цілком, у всьому його різноманітті. Таке сприйняття дуже характерно для єсенінській лірики.

Композиція вірша підпорядкована ідейної канві. По-перше, твір статично, незважаючи на присутність деякої приватної динаміки (зміна пір року, протягом життя ліричного героя, рух тих чи інших образів: биття серця, скакання рожевого коня), єдина, загальна філософська ідея смирення домінує над усім іншим. Вона заявляється ліричним героєм на самому початку (“Не шкодую, не кличу, не плачу…”) і повторюється як підсумок всього роздуми в кінці (” Будь же ти повік благословенна…”). Тема неминучості кінця (в широкому, загальнофілософської сенсі цього слова) також з’являється як у першій строфі (“Все пройдет…”), так і в останній (“… всі ми в цьому світі тлінні”). Таким чином, ми можемо говорити про кільцевої композиції твору, яка виправдовується його філософською спрямованістю.

Жанр вірші – роздум – найбільше відповідає темі і дозволяє краще донести ідею до читача.

Аналізоване твір надзвичайно експресивно, наповнене різними образами, що створюють особливий емоційний настрій. Його художня своєрідність багато і різнопланово. Вірш дуже музично, що взагалі характерно для лірики Єсеніна. Ця музикальність, пісенність досягається особливою системою рим, своєрідною строфікою і розміром, прийомами звукопису. У вірші можна виділити загальний розмір, так як автор дуже часто відступає від традиційної системи сполучень ударних і ненаголошених складів, але найчастіше рядки написані п’ятистопним хореєм з усіченою останньої стопою:

Все пройде, як з білих яблунь дим.

Приголомшливо різноманітний підбір рим: ми зустрічаємо як відкриті (“тління” – “Благословенні”), так і закриті рими (“холодком” – “босоніж”), жіночі (“рідше” – “свіжість”) і чоловічі (“дим” – ” молодим “), точні (” мені “-” коні “) і неточні (” вуст “-” почуттів “). Є і деяка вільність у римах: наприклад, Єсенін римує два заударних складу, один з яких коштує в середині слова (“плачу” – “охоплений”). Використовуються у вірші і прийоми звукопису. Наприклад, у рядках

… тлінні,

Тихо ллється з кленів листя мідь…

Ми можемо знайти як асонанс (перепеваніе звуків – е, і для передачі монотонності, м’якості, плинності), так і алітерацію (повторюються звуки л ‘, м, н).

Для передачі емоційності у вірші автором використовуються вигуки, питання, часті звернення (“Ти тепер не так вже станеш битися, серце”, “дух гуляща”, “життя моє” і так далі). Для цієї ж мети в першому ж рядку представлений підбір близьких за змістом дієслів (“Не шкодую, не кличу, не плачу”).

У творі небагато епітетів, що нехарактерно для Єсеніна (“гучна рань”), але надзвичайно багато метафор (“увяданья золотом”, “серце, займане холодком”, “країна березового ситцю”, “полум’я вуст”, “листя мідь” і так далі), розгорнутих і нерозгорнутих порівнянь (“як з білих яблунь дим”, “немов я весняної гучній ранню проскакав на рожевому коні “). Для передачі змісту використана антитеза весняних яблунь і осіннього золота в’янення; пісенність, ліричність вірші підкреслюється рефренами (“… ти все рідше, рідше…”, “Всі ми, всі ми…”). Образ батьківщини простежується і в цьому вірші, він невіддільний від світосприймання поета, а тому ми зустрічаємо традиційні образи беріз, кленів, рожевого коня; якась провінційність (в розумінні провінції як основи, джерела всього споконвічного, народного, фольклорного) підкреслюється використанням просторіччі ( “шлятися”, “буяння”).

Незвичайно яскрава і навіть десь настирлива передача кольору в творі – білий дим яблунь, золото увяданья, мідь листя. Передбачає колір і “полум’я вуст” і “березовий ситець”. Ці кольори дуже традиційні для творчості Єсеніна в цілому.

Вірш являє собою сплетіння різних образів: алегорично (дух гуляща), символічних (рожевий кінь), більш конкретних (берези, яблуні, серце). Це допомагає передати емоційний поєднання і властивого лише Єсеніну трепетно-хворобливого сприйняття навколишнього світу, і загальнолюдських філософських метань, та звернення до особистих почуттів кожного читача. Особистісна тематика вірша не дає можливості єдиного трактування деяких образів:-наприклад, образ рожевого коня можна сприймати як пробуджуюче, юне початок, а можна пояснювати як символ заходу і в’янення в ранній ранок – то є своєрідна антитеза. Така неоднозначність є рисою будь-якої філософської лірики, в тому числі лірики Єсеніна.

Загальний настрій твору – умиротворення, монотонність, неспішність, оповідання спокійно і розмірено, сприяє подальших роздумів читача, дозволяє додумувати і домислювати, співвідносити зі своєю системою цінностей і світоглядом.

Творчість С. А. Єсеніна завдяки своїй цілісності може створювати враження одноманітності, повторюваності, поетичної занудливость. Побожний трепет поета перед усім рідним і традиційним може викликати роздратування чи обурення, звинувачення в лжепатріотизм або сентімо-тальнічанье, коли згадуються події часу, в яке він творив. Тому ставлення до єсенінській ліриці дуже неоднозначно, що пояснюється перш за все глибокої особистісної наповненістю і емоційної зарядженістю всієї його творчості.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Вірш С. А. Єсеніна “Не шкодую, не кличу, не плачу…”

Categories: Твори з української літератури

Links