Вірш Н. А Некрасова “Пророк” (Сприйняття, тлумачення, оцінка)

Час Н. Некрасова – це 70-е роки XIX століття. Головним у житті російського суспільства цього років було питання про народ. Тому центральне місце в поетичному світі Некрасова належить образам, переживанням, роздумам, пов’язаним із сумом поета про народну долю, з його любов’ю до рідної сторони. Ця особливість поезії Некрасова визначилася завдяки дивній рисі характеру поета – його вмінню ставитися до людських страждань, як до своїм власних, уболівати за іншою людиною, якщо він нещасний. Сприйнятливості до чужого горя супроводжувало в

поета почуття провини, відповідальності за ті лиха, на які був приречений народ

Згодом цю некрасовскую особливість назвуть “совісністю”. Поет був нещадний до себе, до своїм, може бути, мнимим слабостям. Боріння проти зла силою поетичного слова здавалася Некрасову малим у порівнянні з теперішньою революційною боротьбою. Тому вищу данину поваги віддавав поет людям, що присвятили життя такої боротьбі

У зв’язку із цим у Творчості Некрасова особливе місце займають ідеальні образи революціонерів, прототипами яких були Бєлінський, Добролюбов і Чернишевський. Так, написане в 1874 році вірш “Пророк”

Некрасов присвячує Н. Г. Чернишевському. Відразу обертає на себе увага назва вірша

Традиційно в російській класичній літературі це слово вживається стосовно поета (згадаємо хоча б пушкінського “Пророка”). Некрасов по-своєму порушує цю традицію, визнаючи вищою цінністю життя служіння ідеалом волі, правди й справедливості. Починається вірш дуже по-некрасовски.

Ми начебто виявляємося свідками продовження розмови, що почалося раніше, може бути, навіть суперечки. Перше ж заперечення поета підкреслює свідомість вибору свого шляху тим, хто “бачить неможливість. // Служити добру, не жертвуючи собою”. Відразу автор поспішає пояснити, звідки в таких людей бралися сили для цієї жертви: Але любить він возвышенней і ширше, У його душі немає помислів мирських. Причому інверсія в першому рядку надає особливе звучання дієслову “любить”, тим самим підкреслюючи силу любові того, перед ким поет готовий схилитися

А з’єднуючи непоєднуване (“смерть йому люб’язна”), автор, по суті, говорить про вибраність подібних Алл С о ч. Р У людей, про несхожість їх на всіх іншим. Сила переконаності поета в тім, що він говорить, переконаності у своїй правоті особливо відчутна в анафорически рядках, що починаються: Не скаже він, що життя його потрібна, Не скаже він, що загибель марна… А многоточие наприкінці наступного рядка (“Його доля давно йому ясна…

“) сприймається явно неоднозначно. З одного боку, ця наука могла бути викликана бажанням автора зупинитися, щоб думкою, безумовно, не в перший раз оглянути пройдений “пророком” шлях. З іншого боку, наука ця могла бути необхідної поетові для того, щоб перевести подих, упоратися з почуттями, що нахлинули на нього, у зв’язку з неминучістю цієї участи

До речі, варто сказати, що самі революційні вірші Некрасова освітлені християнською символікою. “Народний заступник” як би вподібнюється святому подвижникові, отрекшемуся від “мирських насолод” і жертвующему собою в ім’я порятунку людства. Образом розп’ятого Христа завершується й вірш “Пророк”, і тут ми не можемо не відчути ледь стримувану скорботу поета. Причому це не тільки особисті переживання автора, але й вираження почуттів кращої частини сучасників, що схиляються перед людиною, що вважала, що “умерти можливо для інших”. Зміст поетичного мовлення автора визначає піднесеність, височину інтонації

Насамперед цьому сприяє висока лексика: “жертвуючи собою”, “немає помислів мирських”, “загибель”, “доля”, “покамест не розіпнули”, “але година прийде”. Здається, не випадково як віршований розмір Некрасов віддає перевагу ямбу. Це самий популярний розмір у російському класичному віршуванні, а пропуски, що зустрічаються в кожному рядку, наголосу надають поетичному мовленню характер серйозного роздуму. Відомо, що у світлі піднесеного ідеалу революціонера-борця власний шлях часом здавалося поетові виконаним помилок і моральних падінь. Незважаючи на те, що з Бєлінським, Добролюбовым, Чернишевським Некрасова зв’язувала особиста дружба, у нього до кінця життя не затихало в душі почуття провини за те, що він не розділив їхньої долі, не став революціонером у повному змісті цього слова

От і в розглянутому вірші поет підносить свого “пророка” до недосяжних висот, будучи впевнений у тім, що “Його послав бог Гніву й Суму // Рабами землі наповнити про Христю”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Вірш Н. А Некрасова “Пророк” (Сприйняття, тлумачення, оцінка)