Вірш М. Рильського “Рідна мова” – величальна пісня українській мові

У багатьох своїх статтях і поетичних творах М. Рильський закликав бути уважним до мови, цього “чудотворного знаряддя у нашій боротьбі за світле, щасливе життя”. Неперевершений знавець скарбів рідної мови, поет звертався до сучасників і наступних поколінь: Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно Політь бур’ян. Чистіша від сльози Вона хай буде. Вірно і слухняно Нехай вона щоразу служить вам, Хоч і живе своїм живим життям. (“Рідна мова”) Вірш “Рідна мова” (1958) є величальною піснею українській мові. Вперше він прозвучав 1959 року на з’їзді письменників України з уст самого автора. Рідну мову поет порівнює з гулом століть, шумом віків, подихом бурі, дає їй влучні, як афоризми, метафоричні визначення: Вишневих ніжність пелюстків, Сурма походу світанкова, Неволі стогін, волі спів, Життя духовного основа. У мові відбивається все життя народу, його минуле, сучасне і майбутнє, життя людини в суспільстві і сім’ї, її радість і горе, розчарування і надії. Крилаті рядки М. Рильського перегукуються з висловлюванням Панаса Мирного: “Найбільше і найдорожче в кожного народу – це його мова…” В метафоричних висловах Рильського – “життя духовного основа”, “рідна мова”, “язик вогненний”, “народу вище слово” розкривається величезна роль мови в житті українського народу, підкреслюється думка,

що рідна мова у найтяжчі часи була не лише засобом культурного й політичного розвитку, а й зброєю в боротьбі за соціальне й національне визволення. У вірші гнівно тавруються “цареві близні і кати, раби на розум і на вдачу”, які “хотіли вирвати язик” в українського народу, переслідували і забороняли його мову. Українську мову “в ярмо хотіли запрягти”, осліпити й “повести на чорні торжища, незрячу”, “хотіли ноги поламати”, “в’язали, кидали за грати”, Зробить калікою з калік Тебе хотіли, рідна мати. Образ-уособлення “рідна мати” показує, наскільки дорога народу його мова, а тяжке становище української мови стає особливо зримим завдяки порівнянню: Ти вся порубана була, Як Федір у степу безрідний… Мова живила патріотичні почуття народу, була мужнім борцем. В умовах страшного соціального і національного гніту вона “свій дух велично-гідний, як житнє зерно берегла”. Для зображення величезної потенціальної сили української мови, її духу Рильський створив складний епітет “величногідний”, а її безсмертя ствердив порівнянням “як житнє зерно берегла”. Порівнянням із житнім зерном (символом життя) підкреслюється важливість мови для життя народу. М. Рильський розглядає мову як неоціненне духовне багатство, що передається з покоління і покоління. Поет радить вчитися у народу, де “кожне слово – це перлина, це праця, це натхнення, це людина”. Він закликає до глибокого вивчення мови, до засвоєння мовних багатств, дбайливо зібраних попередниками, бо народ – творець і охоронець мови. Завершується вірш натхненним звертанням поета до рідної мови: Мужай, прекрасна наша мово, Серед прекрасних братніх мов, Живи, народу віще слово, Над прахом царських корогов, Цвіти над нами веселково, Як мир, як щастя, як любов!

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Вірш М. Рильського “Рідна мова” – величальна пісня українській мові